Книга: Смілла та її почуття снігу / Frøken Smillas fornemmelse for sne

Доволі велика але вкрай крута книга! Як було влучно написано в одній з рецензій: “Гьоґ і його відчуття Смілли”

«Я не совершенна. Мне больше нравится снег и лед, чем любовь.»

Автор (Пітер Гьоґ) від першого лиця розказує нам захоплюючу історію-детектив в Копенгагені, що в Данії. І це він робить від імені вже не молодої жінки, вченого-гляцеолога.

Цей роман про те, як відчуває себе жінка у величезному мегаполісі, що знає сімдесят визначень різних видів снігу. Головна героїня — Смілла Ясперсон, дочка імпозантного датського мільйонера-лікаря (що лікував самого Брєжнєва) та Ґренландської ескімоски. Їй 37 років, вона абсолютно самотня. Впродовж роману ця героїня змінюється і розкривається. Читаючи все далі і далі ми дізнаємось про її голодне дитинство, бунтарську молодість і нелегке відлюдькувате життя.

Трохи напишу про автора. Дебют Гьоґа відбувся в 1988 році романом «Forestilling om det tyvende arhundrede» («Уявлення про ХХ століття»), на той час йому виповнився 31 рік і він уже встиг спробувати себе в балеті, фехтуванні, альпінізмі й навіть був моряком та університетським викладачем. Ехо цього  всього ми побачимо в романі. Коли я читав, то мені здалось, що в автора має бути якесь IQ в районі 170, настільки круто і глибоко він розбирається в найрізноманітніших темах і галузях.

Два слова напишу про сюжет: Смілла спілкувалась лише з однією людино в цьому величезному холодному мурашнику Копенгагені — шести літнім хлопчиком Ісайєю, що теж народився в Ґренландії. Але він помер. Впав з даху будинку. Все і вся вказує на самогубство, але Смілла розпочинає своє власне розслідування. Бо батька в нього немає, а мама його кончена алкоголічка, яка довела Ісайю майже до глухоти. В розслідуванні Сміллі допомагає механік (слюсар, будівельник, майстер, електрик) Пітер Фойл. Він два метри ростом, колишній воєнний водолаз, який страждає дислексією. Їм протистоять: наркоторговці, паталогоанатоми, армія адвокатів, поліція, бандити, власники казино, Датська Креолітова спілка, судноторговці і прості аферисти. Десь після 2/3 твору все так закручується і заверчується, що неможливо відірватися від читання. Особисто я засинав з книгою в руках пару разів глибоко вночі :) Там під кінець роману навіть будуть внеземні неорганічні форми життя. Але все в межах прийнятної реальності, і головний детективний сюжет розв’язується дуже гарно. Не буду більше нічого писати про це, щоб не спойлити.

«- Смилла. Как может быть, что у такой изящной и хрупкой девушки, как ты, такой грубый голос?

– Мне очень жаль, – говорю я, – если создается впечатление, что груб у меня только голос. Я изо всех сил стараюсь быть грубой во всем.»

Оскільки головна героїня роману за освітою і професією математик, то весь роман пронизаних алегоріями, яких я раніше ніде не зустрічав: Смілла порівнює події, що відбуваються з теоремами, множинами і рівняннями. В інших випадках вона аналізує все те, що відбувається через призму свого досвіду, який набула в Ґренландії. Взагалі, всюди по тексту присутня та холодна, далека і сурова Гренландія.

Це мабуть одна з найкращих книжок, яку я коли-небудь читав. А таке я пишу вкрай рідко :)

«Читать снег – это все равно что слушать музыку. Описывать то, что прочитал, – это все равно что растолковывать музыку при помощи слов.»

Дуже хочу переглянути однойменне кіно, де механіка зіграв чудовий актор Gabriel Byrne. Але я наперед знаю, що у режисера не було жодних шансів передати характер Смілли і дух Різдвяного Копенгагену. А тим більше неприступну суворість льодяної Ґренландії.

Взагалі одні лише позитивні емоції від книши. Дуже потужно і круто. Автору вдалося створити оригінальний образ сильної, незалежної і розумної жінки. Багатьом сучасним чоловікам далеко до неї.

«Нытье – это вирус, смертельная, инфекционная, распространяющаяся как эпидемия болезнь.»

Сама книжка доволі об’ємна, понад чотириста сторінок, але коли читаєш її, не звертаєш уваги на це, хронотоп слизький, немов лід, а тому не помічаєш, як його долаєш. Смілла неодноразово наголошує на своєму страхові закритого простору, на безмежності Ґренландії і нездатності людини, яка відчуває сніг, жити в місті асфальту та високих будівель. Ґренландія не може поміститися в данських межах; це як Схід, який ніколи не збагне Європа, і хоча номінально цивілізація ніби на боці останньої, білі простори разом з айсбергами ховають чимало таємниць всередині, на поверхні лише кількадесят різновидів снігу. Ґренландія – це і сама Смілла – загадкова, неприборкана, холодна й неймовірно красива.

«- Потому что система чисел подобна человеческой жизни. Сначала натуральные числа. Это целые и положительные. Числа маленького ребенка. Но человеческое сознание расширяется. Ребенок открывает для себя тоску, а знаешь, что является математическим выражением тоски?
– Это отрицательные числа. Формализация ощущения, что тебе чего-то не хватает. А сознание продолжает расширяться и расти, и ребенок открывает для себя промежутки. Между камнями, между лишайниками на камнях, между людьми. И между цифрами. И знаешь, к чему это приводит? Это приводит к дробям. Целые числа плюс дроби дают рациональные числа. Но сознание на этом не останавливается. Оно стремится перешагнуть за грань здравого смысла. Оно добавляет такую абсурдную операцию, как извлечение корня. И получает иррациональные числа.
– Это своего рода безумие. Потому что иррациональные числа бесконечны. Их нельзя записать. Они вытесняют сознание в область безграничного. А объединив иррациональные числа с рациональными, мы получаем действительные числа.
Я вышла на середину кухни, чтобы было больше места. Редко получаешь возможность выговориться перед своим ближним. Как правило, надо бороться за то, чтобы получить слово. А для меня это важно.
– Это не прекращается. Это никогда не прекращается. Потому что теперь мы сразу же присоединяем к действительные числам мнимые – квадратные корни из отрицательных чисел. Это числа, которые мы не можем представить себе, числа, которые не может вместить в себя нормальное сознание. А если мы к действительным числам прибавим мнимые, то получим систему комплексных чисел. Первую систему счисления, в пределах которой можно удовлетворительно объяснить формирование кристаллов льда. Это как большой, открытый ландшафт. Горизонты. Ты идешь к ним, а они все отодвигаются. Это Гренландия, это то, без чего я не могу! Вот поэтому я не хочу, чтобы меня посадили за решетку.»