Велопохід національним парком Стохід-Прип’ять

on

В цьому році таки вийшло разом з друзями покататись велосипедами в сусідній області по Поліссю. Місця надзвичайно гарні підібрали, національний парк Стохід-Прип’ять.

Мої постійні читачі мабуть пам’ятають як ми їздили по Волині, та цього разу ми відвідували вже інші озера. Деякий учасник нашого тріпчику назвав його “Волинська дічь”.

Ми знайшли перевізника, який своїм бусом доставив нас з велосипедами за місто Камінь-Каширський, в село Нуйно. Це була наша точка старту, з якої ми виїхали на три дні в Полісся. На даний момент послуги транспорту вартували нам 8 грн з кожен кілометр і платили ми за 4 поїздки фактично: до місця призначення, назад в Рівне водію, до місця фінішу і назад в Рівне. Отаке.

Вітя Малафей на велосипеді
Це ж я!

Діма як завжди заморочився з тим, щоб побудувати шлях в цьому парку. Задовільнив майже всі вимоги, щоб ми ночували біля великої води, побачили найбільші річки та відвідали історичні місця. Наш велосипедний трек був таким:

Трек
Трек

А ось наша чудова компашка (без мене, бо я фотографую):

люди і велосипеди
Наша чудова компанія

Щоб було не так скучно читати, в фоні можна запустити, наприклад, саундтрек цієї велоподорожі.

Першого дня їхати було дуже важко, відразу на старті непроїзні піски в лісі. Більшу частину дороги доводилось пхати байк вперед. Дуже вимотує, особливо морально, адже хочеться розсікати на залізному другу первозданні поліські ліси й безкраї висушені болота-луги. А не мучитись по коліна в піску.

А ще й плюс невгамовний вітер, який дув з півночі і якраз проти нашого руху. А баули на багажниках працювали як вітрила. Тому весь перший день ми боролись з природою.

село добре
Типове село в типовому Поліссі

Ми по дорозі ще заїжджали до природних озер, що були на нашому шляху. Невимушена атмосфера, чудова літня неспекотна погода, чиста вода… Таке запам’ятовується на все життя.

РАПТОВО у мене в обід стріскають й повністю ламаються поздовжні тримачі під сідлом. Я ще в житті не бачив такої поломки. За допомогою інженерної смекалки й підручних інструментів нам вдалось його прилампічити і мені не довелось викликати таксі на Рівне. Але всю подорож я трішки бідкався, щоб воно трималось купи. Насправді чим далі, тим більше перекошувалось, але я це все витримав.

поломочка, сюрприз-сюрприз

Вечоріло, дорога жалихлива (її власне майже не було, лише пісок біля сосен) і тут вилізли ці наші страшилки. Комарі. Коротше, ми добряче обмазувались всілякими засобами і було зносно. Але настрій був такий собі: тащиш того баула велосипедом, тебе носить по піску, навколо комарі, пробуєш їхати, грузнеш… Я вже тоді не хотів ні риболовлі, ні подорожі, скоріш би це закінчилось. А ще й був постійно останнім, думав, щоб всі вирвались на багато кілометрів вперед. Насправді друзі були попереду лише на 3-5 хвилин.

Ще Сімка проколов колесо свого шосера. Так, він не мав іншого варіанту як їхати, лише своїм дуже червоним каньйоном на тоненьких шинах, який ми купили за божевільні гроші минулого року під час подорожі Європою. Професіоналізм і наполегливість перемогли, і не зважаючи на те, що цей велосипед геть не для таких доріг та екстремальних умов, мій друг з успіхом подолав це все.

Каньйон, колір
Каньйон, колір “russian red”

Ну і вже в самому крайньому селі перед озером першої ночівлі велокамеру пробиваю я. Пробиваю біля соска, тобто її вже не заклеїти. Дістаю запасну, ставлю, накачую і вона теж пошкоджується біля соска. Якась несумісність велокамер з ободами моїх коліс. Неймовірно, але ми змогли знайти в селі Залухів круглого напильника і трохи розточили дірку для соска, зняли гострі краї і все таке. Товариш Ігор дав мені вже свою запаску і дякувати всевишнім силам вона не пошкодилась. Весь залишок дороги я переживав за те, щоб знову не викинути на сміття цю велокамеру, адже купити тут щось було майже не реально. Глушина ще та.

Ось це стільки пригод лише в перший день!

Приїхали на місце ночівлі вже майже в темряві. Розбили табір і їли плов. Голодні й змучені були неймовірно. Ну ок, може не всі, але я то точно.

Табір з наметами на березі озера Святе
Табір з наметами на березі озера Святе

Ще коли ставили табір, то я зрозумів, що на цьому озері з назвою Святе я не порибалю зранку, тому що підходів до чистої води тут не було. Потрібен лише човен. Та й змучений був сильно, треба було відпочити.

Зранку сніданок “Каша пшенична з м’ясом” і вперед до пошуків асфальту! Ну або хоча б ґрунтівки. Ми об’їхали величезне Волянське озеро, Симка знову пробив колесо (довелось вже тут клеїти, при чому відразу від камери), пересікли крутий штучний канал між тим озером і озером Біле і неочікувано розпочався асфальт в селі Невір. При чому ви можете лише уявити наше здивування, коли з такого лайна ми потрапили у розкіш: про якість дороги говорила навіть нанесена РОЗМІТКА. За словами місцевих аборигенів дорогу наказав побудувати якийсь депутат (чи то регіонал чи комуніст). Ну хоч якась з них користь.

Наша швидкість в просторі збільшилась драматично і ми вже неслись селами: Невір, Вели, Мукошин, Гірки, Шлапань. Ліворуч державний кордон з Білоруссю, а праворуч річка Прип’ять. На поломаному велосипеді (ще й з хробаками) мені було їхати найважче, тому я замикав нашу колону. Мене ніхто не підганяв, тому я ще й спілкувався з місцевими мешканцями і старався зробити якісь гарні фоточки.

Поліський пейзаж. Можливо це річка Турія, але це не точно.
Поліський пейзаж. Можливо це річка Турія, але це не точно.

Під вечір ми доїхали в село Любязь до однойменного озера Любязь. Звісно, ж що я відразу почав шукати місце, це б можна було пристроїти свого фідера або ще краще махалку. Але тут ситуація була класична, як для таких класних і здоровенних природних озер — без човна немає що й робити. Мало того, що під берегом дуже мілко, так ще й все заросле якимись комишами-водоростями-травою. Покупатись теж майже немає як. За порадою рибалки (він звісно привіз сюди човна) я пішов на таку косу, там мали бути загодовані місця для ловлі вудочками, але через дуже високу воду туди було не добратись. Коротше, я вирішив рибалити прямо біля нашого табору в місці, де спускають човни у воду. Трохи погодував комарів поки шукав ті місця, кусали навіть в носі і за повіки. Стояти на місці категорично не можна.

Озеро Любязь
Озеро Любязь

Ми гарно повечеряли гречкою, тепер вже не було такі замучені подорожжю, тому був час для посиділок біля вогню і всяке таке інше приємне й гарне. Було дуже душевно. Поки всі міцно спали, дехто прокинувся вже о четвертій ранку, щоб таки порибалити на озері Любязь. Ну не дерма ж він возив весь цей час з собою 1350 грам прикормки, опаришів (які доречі умудрились порозбігатись трохи ще в маршрутці по дорозі на Волинь), піввідра з-під йогурту хробаків, одного фідера й котушку до нього, одну махову вудку та інший дрібний рибальський скарб? Цим рибалкою був Альберт Ейнштейн. Ні, це був я :)

Ну звісно ж, що нічого толкового я не спіймав і близько, самий дріб’язок. За те мав унікальну нагоду поспостерігати за двома місцевими любешівським парубками, які приїхали на озеро в машині з іноземною реєстрацією о шостій ранку під шафе просто покупатись. Один з цих гопників був дружелюбним і балакучим, все мене випитував про мої снасті і все таке. А потім він почав ділитись своїми рибними місцями, їхати треба було в село Сваловичі. Ось там ельдорадо! Другий як почув, то почав йому погрожувати, щоб тримав язика за зубами, але його вже було не зупинити. Трішки враження зіпсувало те, що вони таки полізли у воду купатись прямо там, де я ловив. Потім врубали на всю якусь гидотну російську мужику в своєму корчі. Я закінчив з тою риболовлею і приєднався до напарників, ми замутили макарони з тушоночкою. Звісно ж запопадливо були на цей момент припасено кетчуп!

З прекрасним настроєм ви рушили далі через районний центр Любешів до нашої кінцевої мети — озеро Черемщанське (воно ж Шині). В самому Любешів мені чомусь дуже сподобалось: чисто, гарно, люди чемні, роздільні смітники для пластику/паперу/скла, середньовічна пам’ятка архітектури. Такі акуратненькі вулички, затишні дворики і як намальовані хатинки, я б в такому місті хотів би й жити. Після цього ми покинули прикордонну зону і рушили строго на південь. Хоча й першочерговий план передбачав їхати якимись мутними, але цікавими “дорогами” по місцевих селах, ми ж не стали ризикувати. І правильно зробили, як виявилось.

Поліська дорога в лісі
Поліська дорога, суцільний пісок

По дорозі мені вдалось ще поспілкуватись з мешканцями місцевих сіл, особливо запам’ятались пацани на мотоциклах, які ніяк не могли зрозуміти навіщо їхати так далеко й довго велосипедом, коли є авто. Я багато чого їм розказував всякого, але головне для мене було те, що це є спосіб перемогти себе. Поставити собі виклик і не зважаючи на труднощі досягти мети.

Останні кілометри давались не те, щоб важко, ні. Просто вони були якісь нескінченні. Мене на цій дорозі умудрились покусати трохи сліпаки і я ніяк не міг вже доїхати до того фінішу, дорога була надто прямою і чесно нудною. Ми переїхали річку Стохід, навіть в цьому місці біля мосту вона виглядала просто бомбезно-незвичною. Кілька русел, розливи на лугах, залишки старого дерев’яного мосту… Краса!

Вже на повороті до того фінального озера нас знову дуже настійливо попередив місцевий мотоцикліст, що місця там дуже дикі, мало хто совається і доїхати буде важко. По мапі туди було кілометрів 8. Діма запропонував вирішити колегіально чи взагалі варто туди сунутись і більшість проголосувала краще поїхати трішки вперед до туристичного озера Карасине по чудовій дорозі. А сам же Діма й Сашко наважились такі дістатися до тієї лісової перлини. Вже на Карасиному ми отримали від нього звісточку, що після 40 хвилин пробирання по пісках вони здались і розвертаються до нас. Озеро Шині лишилось непідкореним.

Я знаю, що до цього місця вже ніхто й не дочитає, тому деякі висновки

  • Ну її ту риболовлю нафіг. Наступного разу зарікаюсь брати стільки обладнання. Я ледве волочив баула в пісках.
  • Кляті піски!!
  • Тут немає ні підйомів, ні спусків. Сама рівнина, їдь собі як хочеш.
  • Озеро Добре це просто місцева перлина. Сподіваюсь її не сплюндрують і не загадять.
  • Обов’язково відвідати село Сваловичі заради риболовлі в заплавах Стоходу.
  • Щось грубі шиповані покришки мало допомогли.

Ось трішки відео, яке я зняв під час нашої подорожі:

Всі фоточки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *