Як же мене дістало оце щорічне викопування картоплі. На цей раз я три дні свого життя витратив на цілком безглузду справу. Єдине, що мене радує, так це те, що я хоч чимось допоміг своїй тещі з тестем.
Але я вже не зміг втриматись і на третій день сказав, що я думаю про все це сільське господарство, методи та результати. Виходить так, що всі ті ресурси, що витрачаються на ту довбану картоплю ніколи не окупаються. А якщо додати сюди те, що транспортування бараболі в Рівне перевищує її собівартість на базарі, то кому така бульба треба?
За це все в стані афекту тесть наклав на мене анафему, і сказав, що більше я йому в помічники не треба. На рибалку, каже, приїжджай. А на картоплі тебе більше й бачити не хочу. Але він у мене такий чоловік, гарячий. Скоро відійде :)
Ну логічно ж подумати: мій мобільний телефон коштує стільки, як і шість років забезпечення цілої моєї сім’ї картоплею. Але завжди у всьому треба шукати хороше, навіть в безґлуздому збиранні картоплі. Я провів на природі далеко від цивілізації зі своїм старшим сином три дні, хоч наговорився з ним скільки вже хотів. Він такий прикольний :)
Невже не краще оці три дні було повчитись чомусь, щоб заробляти грошей більше, а ніж ото порпатися в тій землі і шкодити собі на старість літ спину? Я розумію аби я жив у селі, то у мене б вибору не було. А так я, senior engineer в найбільшій українській IT-компанії, маю рачки стояти три дні. А моя теща ще так мене питає: “Ну і що б ти робив ТРИ ДНІ вдома?!” Та млинець, хоч би свій новенький маршрутизатор налаштовував весь цей час — толку було б більше; подивився б кілька фільмів в оригіналі — толку було б більше; прочитав би навіть художню чи технічну книжку — толку було б все-одно більше.
Е, ні. Вибирай картоплю.
Мабуть наші батьки нас далі будуть не розуміти все більше і більше. “Ми робимо роботу в землі, бо ми маємо її робити!”
Уяви, що було б якби всі на світі відмовилися від вирощування овочів, фруктів, мяса. Що б тоді senior engineer жер 3 рази на день.
Це слова моєї баби: а якщо ніхто не буде садити городину, то що ми будемо їсти?
Саме тому існує розділення праці. Хтось вміє ремонтувати взуття, хтось паяти оптику, хтось вирощувати кабачки, а хтось програміст. Кожен повинен своїм займатись, і робити свою роботу професійно. Тоді сапожник зможе ввечері покористуватись інтернетом, а програміст поїсти дерунів.
Прямо всі мої думки та відчуття описав. Якщо я ще можу зрозуміти ставлення дідуся, який голодував в післявоєнні часи, то попереднє покоління ніяк не розумію. Також вже двічі пропонував купити їм фуру картоплі. Та без успіху.
Як це знайомо :)
В своїй родині все ж переміг і зараз тільки біля хати невеликий клаптик виділяється під картоплю. Щоб у двох посадити під лопату затрачається хвилин
20.
Але от зі сторони дружини все ніяк. Доречі дружина на моєму боці, а от її мама… Я вже пропонував тещі, що купуватиму тонну картоплі в рік, аби з нею не возитись, але все марно. Проте я тепер не приймаю участі в садівництві, обробці і видлубуванні її з землі, я як і ти удостоївся звання – поганий помічник. Лише тягаю мішки: восени з городу тягну в погріб (і навіщо її стільки?), а весною вже гнилу тягну на смітник *цензура.
Чудова публікація,куме!!!! Але скажу з власного досвіду, раніше я розділяла твою думку, а от цього року після 4 років декретноі перерви вибирала картоплю на власній дачі, і повір відчуття інші ніж працювати на городі свекра, свекрухи, тещі чи тестя, бо це своє і ти господар. Тому треба прагнути бути володарем ситуаціі, аби самому вирішувати скільки і чого треба, і чи треба взагалі.
Згідний на всі 100 , якщо не можеш головою – працюй руками… В свій час тещі було мало картоплі біля хати(в неї вона ,якась особлива :))),так вона ще взяла добрячий шмат землі і давай мене привчати до цієї ,вибачте,хрєні… Відмовився від її допомоги ,сам продовбався з зіллям,посадив… Прийшов час збирати,картоплю хтось зібрав раніше за нас… З того часу сказав тещі,або вона її буде стерегти там в полі,або я прикопую проти піхотні міни разом з картоплею ,або більше цієї дурні я не хочу ні бачити ,ні чути. Все ,як бабка пошептала.