If we’re not in pain, we’re not alive
Ось така вона: сучасна наукова космічна фантастика
про свідомість людини.
Земля, 2082 рік. Ні з того ні з сього з’являється 65536(це 2 в 16 степені, далі по тексту буде ще багато таких посилань та прийомичиків ) невідомих зондів і тут же згорають. Їх назвуть “світлячки”. Стає ясно — ми точно не самотні у Всесвіті.
Людство готує корабель і команду для Першого Контакту. Саме про цю подорож і написаний цей роман. Команда ось така:
- Інвалід-синтет з видаленою половиною мозку, який має специфічний синдром — не вміє співчувати чи проявляти емоції іншими людям. Це Сірі Кітон, наш головний герой і доповідач. Все, що він робить на кораблі – це збирає інформацію і передає на землю. Такий собі ходячий диктофон, який ще й аналізує “грані” інших особистостей.
- Банда чотирьох — дівчина з психічним розладом, в якій одночасно живе чотири різні особистості. Ціль банди як спеціаліста з мови знайти контакт і налагодити спілкування з інопланетянами. Це все С’юзен, Мішель, Саша і раптово чоловік Головолом.
- Ісаак Шпиндель — біолог. Напівлюдина – напівкіборг. В нього вживлено купу різного обладнання, і тепер цей дядько має не 5 відчуттів а з десяток: “бачить” інфрачервоний колір, відчуває електромагнітні поля і так далі. Його завдання — аналіз нової форми життя, якщо таке знайдеться.
- Аманда Бейтс. Це майор, вояка-жінка. Командує роботами солдатами. Завдання — забезпечення безпеки.
- Зненацька капітаном корабля є оживлений людьми доісторичний родич Homo Sapiens — хижак, який 500 тис. років тому полював на наших предків. Його звати Юкка Сарасті і він вампір, нежить, справжня кріпота. Відрізняється надзвичайно сильно розвиненим інтелектом. Здатен оцінювати ситуацію з недоступної для людини сторони, наприклад бачить дві сторони куба Неккера одночасно. Його спинний мозок напряму під’єднаний до центрального комп’ютера корабля “Тесея”.
- Дублери. Так, кожен член екіпажу має про всяк випадок свого замінника. Усі, крім викопного монстра.
Мене захопив цей твій з перших сторінок, читав до глибокої ночі. Але сподобається ця хибна сліпота далеко не всім, бо має й мінуси: по-перше це фантастика доведена мабуть до крайності, по-друге написано дуже зарозумно, інколи складно — чи не на кожній сторінці незнайомі терміни і відсилання на якісь пояснення.
Але, це точно інтригуючий, інтелектуальний, багатогранний роман. Він захопить кожного, хто наважиться вирушити в незабутню космічну подорож з вампіром, кіборгами і синтетом, жадаючи проникнути в лабіринти, повні таємниць і пізнати непізнане.
По мне, так Сири уже мертв, его выковыряли ложкой и спустили в унитаз, а ты, ты просто какой-то левый пацан, который нарос на его месте. Ты уже не Сири. Ты другой. С того самого дня стал другим.
Мені дуже сподобалось як автор розвиває сюжет, як він нам поступово розкриває всіх персонажів. Всі флешбеки вдало вклеєні в головну пригоду саме у потрібних місцях. Всі без виключення члени команди діють логічно і мабуть бездоганно виконуючи свої посадові інструкції. Чим далі читаєш, тим більше переносишся на борт Тесея і дихаєш одним повітрям з членами екіпажу, відчуваєш тиск величі Великого Бена, електромагнітне поле чужого Роршарха, хижу сутність Сарасті. Затягує капітально!
Але на десь на 75% відсотках книги автор робить цікавий поворот, який конкретно відрізняє саме цей фантастичний твір від інших. Він ставить питання: “А чи дійсно свідомість і саморозуміння є ознаками розуму?”. А чи може існувати розумне життя, яке себе не усвідомлює, не має центрального органу, яким можна думати, і так далі. Мені сподобалась ця концепція сот та бджіл, дуже вдала знахідка і свіжа кров в літературі. Хоча, звісно він не сам до цього дійшов, в післямові Пітер Уотс наводить джерела звідки він це все черпав і чим надихався.
В мозгу самые разные индикаторы стоят. Ты можешь знать, что слеп, когда на самом деле видишь; ты можешь знать, что видишь, когда слеп. И — да, ты можешь знать, что тебя не существует, когда это не так.
Чим далі, тим ситуація розігрівається все більше і більше. Сарасті знаходить неймовірно дієвий спосіб зробити з Сірі нормального члена екіпажу, інопланетяни дійсно з’являються і відбувається той самий Перший Контакт, починається заворушка не дитячих масштабів, назріває бунт, і ще й в команді знаходиться зрадник(ви ніколи не зможете здогадатись як). Все дуже динамічно і обґрунтовано.
Особисто мені це все сподобалось, я вражений, що стільки знань та ідей можна вкласти в одну книгу. Як сказав один мій друг: це є книга-подорож, книга-дослід, книга що прикидається оповіддю про Перший Контакт. Але не дайте себе оманути, замість інопланетян тут основні герої — люди, люди як вид життя.
Мем — самовоспроизводящаяся единица культурной информации, передаваемая от человека к человеку посредством научения.
==========
— Вы решили, что мы всего лишь “китайская комната” — глумился “Роршах”.
==========
Не жилой дом, вообще. Скорее, обиталище призраков. Даже когда стены замирали, они двигались: уголком глаза всегда замечаешь ползучее шевеление. Всегда ощущаешь спиной, как за тобой наблюдают, чувствуешь жуткую уверенность в том, что недобрые, нечеловеческие глаза смотрят из-за пределов твоей видимости. Не раз я оборачивался, надеясь застать призраков врасплох, но не видел ничего, кроме полуслепого пехотинца, плывущего вдоль туннеля, или нервозного испуганного коллеги, пялящегося на меня. Стены из блестящей черной лавы прорастали сотнями глаз, которые захлопывались за миг до того, как их могли заметить
==========
Только имей в виду: память — не исторический архив. На самом деле, это… импровизация. Многое из того, что у тебя ассоциируется с определенным событием, может быть фактически неверно, как бы ясно тебе оно ни вспоминалось. У разума есть странная привычка клеить коллажи. Вставлять подробности постфактум. Но это не значит, что память тебе врет, так? Она честно отражает видение мира человека, и каждое воспоминание служит кирпичиком в твоей картине мира. Но они не фотографии. Больше похоже на импрессионистские картины. О’кей?
==========
— В мозгу самые разные индикаторы стоят. Ты можешь знать, что слеп, когда на самом деле видишь; ты можешь знать, что видишь, когда слеп. И — да, ты можешь знать, что тебя не существует, когда это не так.
==========
— В каком-то смысле я вас понимаю. Мне далеко не по нутру идея менять настоящую жизнь на симуляцию, и меня трудно купить на всякую мишуру, вроде постоянных вопросов “что есть реальность”, которые нам втюхивает нынешняя телоэкономика. Может, для страха действительно есть повод. Это не моя проблема, это не моя работа — это всего лишь мое мнение, и не обязательно верное. Но если мы тем временем поубиваем друг друга, то правды не узнаем. Это непродуктивно.
==========
Но в мозгу прячутся не только измерительные приборы. В нем содержится образ мира, и мы вовсе не глядим вовне; наше сознательное “я” видит лишь модельку, интерпретацию реальности, постоянно обновляемую соответствии с поступающими данными. Что случится, когда ввод оборвется, а модель — поврежденная травмой или опухолью — не сможет обновиться? Долго ли мы станем пялиться на устарелую отрисовку, пережевывая и вымучивая те же мертвые данные в отчаянном, подсознательном, совершенно искреннем отрицании реальности? Скоро ли нас озарит, что мир, который мы видим, больше не отражает мира, в котором мы обитаем, что мы слепы?
==========
— Вам не понять. Вампирская логика. От очевидных посылок к непостижимым выводам. От нее зависела наша жизнь.
==========
мы играем с судьбами миров, провоцируя конфликт с расой звездоплавателей, чье единственное преступление — без разрешения сделанный фотоснимок.
==========
— Соты, — повторила Бейтс. — Плотная упаковка из идеальных шестигранных трубок. Пчелы строят их инстинктивно — но откуда насекомому знать геометрию в достаточном объеме, чтобы встроить шестиугольник? Оно и не знает. Оно запрограммировано жевать воск и выплевывать, поворачиваясь кругом. Получается окружность. Посади пчелиный рой на одну плоскость — пусть жуют вместе — и круги начнут сталкиваться, деформируя друг друга в шестиугольники, которые образуют более эффективную, плотную упаковку. — Но пчелы запрограммированы, — придралась Бейтс. — Генетически. — Ты не поняла. Болтуны — это соты. — Пчелы — это “Роршах”, — пробормотала Бейтс. Каннингем кивнул. — Пчелы — это “Роршах”. И я полагаю, магнитные поля объекта — это вовсе не защитная мера. Это часть системы жизнеобеспечения.
==========
Все равно зрение — по большей части ложь, — продолжил биолог. — Мы на самом деле не видим ничего, кроме как в апертуре шириной пару градусов с максимальным разрешением. Все остальное — периферическое зрение, клякса, просто… движение и свет. Движение фокусирует взгляд. Твои глазные яблоки постоянно подергиваются, ты знаешь, Китон? Саккады, так это называется. Картинка смазывается, движение слишком быстрое, мозг не успевает интегрировать данные, поэтому глаз просто… выключается в паузах. Он улавливает только изолированные стоп-кадры, но мозг вырезает пропуски и заполняет… иллюзией связности.
==========
Мозг — это инструмент выживания, а не детектор лжи. Там, где самообман способствует приспособлению, мозг лжет. Перестает замечать… неважные вещи. Истина не имеет значения. Только приспособленность. В настоящем времени вы вовсе не воспринимаете мир таким, какой он есть. Вы воспринимаете модель, построенную на догадках. Реконструкции. Ложь. Весь вид по определению поражен агнозией. “Роршах” не делает с вами ничего такого, чего бы вы не делали сами.
==========
Когда пребываешь в состоянии живого трупа, акцент лучше делать на второе слово.
==========
Я очень хотел с ней поговорить. Просто не нашел подходящего алгоритма.
==========
Они путешествуют между звездами. Вот на что способен интеллект, необремененный разумом.
==========
Нет, я не забыл, как только что потратил целый роман на доказательство того, что ум и разум — это разные вещи.
Рекомендую всім любителям фантастики, космосу і питань свідомості/розуму.
Книга офігезна, одна з кращих, що я читав. Нещодавно з”явився переклад продовження – “Ехопраксія”. Ще не читав, але судячи з відгуків, вийшло трохи слабше. Енівей, продовження в списку “must-to-read”.
https://vimeo.com/467342474