Книга: Гіперіон / Hyperion

“Words are the only bullets in truth’s bandolier. And poets are the snipers.”

Крута фантастика. Просто еталон!

Перед цим стільки почуттів у мене викликала лише Хибна Сліпота.

Наближається кінець третього тисячоліття. Колись велика Гегемонія людства завмерла на порозі невідворотної катастрофи. Церква Останнього Спокутання пророчить скорий Кінець Часів, і лише шестеро паломників, що відправились на саму окраїну цивілізації на зустріч з жахливим Шрайком, можуть відтермінувати невідворотнє. Таємничий Бог виконає заповітне бажання одного з шести, решту ж чекає жахлива погибель. Що рухає цими мандрівниками? Що заставляє їх рухатись на зустріч смерті?

Людство двадцять дев’ятого сторіччя

З самого початку історії ми помалу дізнаємося про світ книги, особливо про Гегемонію людства. За декілька століть до подій в книзі люди покинули Стару Землю і розселилися по галактиці. Спочатку міжзоряні подорожі були тривалим і важким процесом. Перельоти між населеними світами могли займати декілька десятків років, адже одне з найважливіших досягнень людства — двигун Гокінга — дозволяв розвивати швидкість польоту трохи вищу за швидкість світла.

Все змінилося, коли людству відкрилася технологія НУЛЬ-Т порталів — подарунок від таємничого Техно-Центру (TechnoCore), про який згадаю трішки пізніше. Портали дозволяли миттєво переміщатися між двома точками простору, неважливо які відстані їх розділяють. Коли на орбіті планети розгортають Сферу Сингулярності, вона підключається до павутини тисяч порталів, розкиданих більш ніж в 150 світах. На цій технології і тримається цивілізація людства, що іменується також світами «Великої Мережі».

Портали використовуються всюди, для абсолютно різних цілей. Є громадські портали, що сполучають різні частини міст, а також бізнес-райони різних планет. Персональні портали, що дозволяють відправитися на роботу в індустріальну планету-фабрику, і повернутися того ж дня в рідний світ-сад. Є військові портали, що сполучають ізольовані комплекси військово-космічних сил, логістичні портали, що забезпечують безперервний потік товарів в густонаселені райони зі світів-ферм, туристичні шляхи. А символом єдності Гегемонії служить річка Тетіс, що неперервним кільцем тече по всім світам Мережі.

Миттєві переміщення забезпечили вражаючу різноманітність заселених світів. Так, такі планети, як Лузус або Відродження-Вектор, повністю урбанізіровані, їхнє населення проживає в «містах-мурашниках», що нагадують пильні мегаполіси з класики кіберпанку.

Інша сторона медалі — нові, віддалені колонії. Ці світи в основному використовують для видобутку матеріалів і вирощування продовольства. Їх населення, як правило, веде бідне сільськогосподарське життя, а всіма благами цивілізації користується лише місцева адміністрація і багаті члени суспільства. Не можна сказати, що образ Гегемонії надмірно похмурий чи антиутопічний, це досить чесна екстраполяція нинішнього капіталістичного суспільства.

Столиця Гегемонії — планета-місто Тау Кіта Центр (ТКЦ). Мегаполіс, що живе в скаженому темпі, з Будинком Уряду, бізнес-центрами, офісами приватних компаній і мультиквартирами мільярдерів. Цікава особливість  «Гіперіону» — багатії Гегемонії можуть собі дозволити помешкання з кімнатами на декількох десятках різних планет, що з’єднанні Нуль-Т порталами.

Незвично Ден Сіммонс підійшов і до системи влади в державі. Номінальний уряд очолює Сенатор, що відповідає за дипломатичні стосунки зі світами усередині і поза Мережею, а також командувач Озброєними Силами. Але більшість важливих рішень приймає Альтинг, онлайн-система, до якої може підключитися і дати свій голос будь-який громадянин Гегемонії. В середньому в управлінні державою активно бере участь близько десяти мільярдів чоловік, а щодня Альтинг може розглянути більше сотні питань.

Кожну планету оточує Інфосфера — окремий інформаційний простір, ідейний спадкоємець Всесвітньої павутини, звісно ж значно покращений. Інфосфери окремих світів з’єднуються по мультилініям в Метасферу — по суті окремий віртуальний вимір, що розвивається за своїми законами.

Прийшов самий час пригадати про Техно-Центр, що іменується в оригіналові AI Technocore. У всесвіті «Гіперіона» існує безліч штучних інтелектів, що володіють різною мірою самосвідомості. Це і бортові комп’ютери кораблів, і біосинтетичні андроїди, що використовуються для важких і небезпечних робіт й ізольовані ШІ ВКС. Але головну роль в історії грає об’єднання ШІ що іменує себе Техно-центром.

Переклад з’їв важливй підтекст, адже з точки зору автора за абревіатурою AI стоїть не artificial intelligence, а autonomous intelligence. Важлива відмінність, адже наскільки б не були ШІ розумні, істотну роль зіграв момент, коли вони вирішили відокремитися від людства і переслідувати свої, лише ним відомі цілі, вийшовши з-під контролю людей.

Техно-Центр залишається союзником Гегемонії. Саме він подарував людству технологію НУЛЬ-Т порталів і багато інших, теж важливих винаходів. Розташування фізичних компонентів Техно-Центру залишається таємним, а взаємодіють вони з людством як в Метасфері, так і в фізичному світі, за допомогою кибрідів (cybrids).

Кібрид зовні не відрізняється від людини, але це всього лише маріонетка в руках ШІ, немов рукавичка або видалений маніпулятор. Зазвичай їх роль обмежується дипломатичною місією, але з недавніх пір Техно-Центр задався місією створювати кібридів давно покійних осіб, використовуючи фрагменти їх ДНК, записи, творчість. Причина цих досліджень залишається загадкою майже до самого твору.

Окрім Гегемонії людства, існує безліч інших союзів людей. Це і світи, які не встигли під’єднати до мережі, і світи з якими Гегемонія у війні, і ізольовані общини різних груп.

Зовсім інші — «Бродяги», одвічні вороги Гегемонії. Якщо велика частина людства залишилася жити по традиціях своїх предків, то Бродяги — трансгуманісти — пішли іншим шляхом.

Вони змінили до невпізнання свої тіла, свою ДНК, навчилися жити в невагомості, вакуумі і темноті далекого космосу. Зміни абсолютно різні — одні з них зовні схожі на людей, лише трохи довшою, витягнутою статурою і довжелезними пальцями рук та ніг. Проживають вони в штучних хабітатах довкола зірок і в астероїдних поясах. Інші змінилися значно більше, і мають більше спільного з якимись комахами і чудовиськами, ніж з людьми.

Автор нам мало що розповідає про Бродяг, акцентуючи увагу на звичайних людях. До речі, змін в звичному нам суспільстві сталося багато. І багато хто з них сталися після вагомої причини — знищення Землі.

Світ, якийроздирається конфліктами

Стара Земля загинула за декілька століть до подій книги, в результаті невдалого експерименту з Сингулярністю у її ядрі. Вчені створили там мініатюрну чорну діру, яка повільно, але невблаганно поглинула планету. Ця подія привела до Гіджри — масовій міграції людства до інших планет, і ознаменувало нове літочислення.

Світ, створений Деном Сіммонсом, не просто зліпок умовного суспільства в далекому майбутньому. Він перебуває в постійному русі, розвитку, відштовхуючись від всієї людської історії і робить обґрунтовані прогнози на майбутнє. І нехай культури, вірування і популярні ідеї приймають нові, химерні форми, більшості з них можна знайти розумне пояснення, що продиктоване минулими подіями, і найголовніше: які беруть свій початок в нашому реальному сучасному світі.

Наприклад, змінилися релігії. Виник і нео-буддизм світу Тянь-шань, і вірування народу Спіралі, і екологічний рух нео-тамплієрів. Але більш всього дісталося авраамським релігіям і християнству зокрема.

Земля знищена, а значить Бог не додержав слова і прокляте людство більше не повернеться до Землі Обітованої. Надії практично не залишилося, на що ж залишається сподіватися прихожанам?

Згодом знайшли велику популярність маргінальні течії, наприклад учення Тейяра де Шардена, яку розповідає про те, що людство прийде до Бога в кінці своєї еволюції. На планетах виникли регіональні, локальні культи. Офіційні релігії знову, як в минулі часи, стали відправляти місіонерів в освітні подорожі, щоб зберегти залишки Церкви.

Фантасти на початку століття мріяли про спокійну і планомірну експансію, колонізацію космосу, але в «Гіперіоні» не просто так кордони Гегемонії просувають Озброєні Сили. Мирна колонізація часто обертається кривавими зіткненнями, окупацією і жертвами серед місцевого населення.

Роберт Хайнлайн прославляв військову службу, його «Зоряний десант» — один з найзначиміших творів в жанрі, але в Сіммонса війна для солдатів обертається жахіттям і залишає глибокі психологічні рани. Навіть спеціально створене учення Нью-Бусідо, покликане морально підготувати солдатів до бойових дій, не здатне захистити людини від жахів війни. Оспіваний в культурі західної цивілізації лицарський кодекс виявляється пустишкою.

Айзек Азімов в циклі «Фундація» популяризував ідеї Галактичної Імперії, чиє існування продовжилося десятки і сотні століть. Але Гегемонія людства, що стрясається внутрішніми конфліктами і ідейними протиріччями, не може протриматися і 400 років.

Можливо, їй могли б допомогти ШІ. В «Нейроманті» Уїльяма Гібсона ШІ є всемогутньою і всезнаючою суттю, здатною вирішити всі проблеми. Зимова Безмовність навіть заявляє героям, що для людей він вже практично Бог. Сіммонс багато що бере з класики кіберпанку, але сперечається з Гібсоном.

Сіммонс запитує, чи може ШІ, дитя людства, зробити те, на що не здатні люди. Впродовж всього роману повторюється цитата Норберта Вінера: «Чи може творець, нехай навіть можливості його вельми обмежені, серйозно змагатися зі своїми творіннями?». Як би там не було, ШІ Техно-Центру робить життя людей простіше, позбавляючи їх від рутини, від звичних справ. Але він не здатен вирішити всіх проблем людини, зробити її щасливою.

Можливо, що саме нещастя, невпевненість в майбутньому, відчуття безпорадності і привело до виникнення нової релігії — Церкви Останнього Спокутання (Church of the Final Atonement) . Всі релігії за своєю природою есхатологічні, що так або інакше, передбачають людям кінець їх життєвої дороги. Але культ, що поклоняється таємничому Шрайку, безжалісніший за них всіх.

Цу чудовисько і бог, що іменується Повелителем Болю, мешкає на планеті Гіперіон, в містичних Гробницях Часу, яку незрозуміло як переміщаються з майбутнього в минуле. Час від часу обрані паломники подорожують в це місце. За легендою, Шрайк виконає бажання одного  з них, а інших же чекають вічні муки, коли цей бог насадить їх на сталеве Древо Болю.

Рано чи пізно Шрайк вирветься з заточення цих гробниць, і власноручно покладе кінець всьому людству, а такі ось жертвопринесення можуть лише ненадовго відтермінувати цей момент.

«Гіперіон» можливо так би і залишився незвичайно гарною космооперою, якби не ядро його історії — доля шести мандрівників, що відправилися в Останнє паломництво, яке може змінити долю людства. Абсолютно різні люди, з різними характерами і цілями в житті. Об’єднує їх лише одне — біль. Душевні муки, настільки сильні і нестерпні, що навіть невеликий шанс отримати бажане виявляється достатнім, щоб випробувати свою долю проти смерті.

Історії про невтамований біль

Саме завдяки своїм героям роман разюче відрізняється від інших фантастичних космічних романів. Тут не зустріти ні молодих хлопців-максималістів, спадкоємців імператорського престолу, ні привабливих негідників, затиснутих в конфлікт між космічними силами. Головні дійові особи — не герої бойовиків, а прості люди, і їх проблеми здаються близькими та цілком зрозумілими.

У романі дуже мало екшену. Основна історія розвивається під час паломництва до тих Гробниць часу де знаходиться Шрайк. В процесі цієї мандрівки незнайомці, щоб скоротати час, розповідають історії свого життя. Ось власне ці історії ви й будете читати мабуть 95% від всієї книги.

Найперша історія мені дуже сподобалась, від священика. Головне диво християнства — воскресіння — втілилося в збоченій, огидній формі. Замість того, щоб принести порятунок, носії воскресіння Крестоформи виявилися джерелом безконечних страждань.

Інша історія від вояки Федмана Кассада. З раннього дитинства його надихали історії про лицарів і солдатів, так що він вступив у військову школу Гегемонії і навчався військовій справі, вивчаючи битви і історії полководців минулих століть. Ці навчання були симуляції у віртуальній реальності. Саме там він знайшов свою загадкову жінку з іменем Монета. вона являлася Кассаду уві сні лише під час битв, і він відчував себе самотнім в мирний час. Йому не вистачало Війни, він не міг себе знайти.

З часом, Війна позбавила Кассада всього. Залишившись ні з чим, Кассад прибув на Гіперіон, щоб знайти Монету, його колишнє кохання і живе втілення Війни – того самого Шрайка.

Цікаво, що всі ці історії дуже не схожі одна на одну, у кожного паломника свою особиста причина для страждань.

Історія поета Мартіна Сілена пов’язана з творчістю і поезією. Вірші допомогли Мартіну заново створити себе, буквально вийти з багнюки в богему суспільства. Успіх його поеми — світового бестселера — зробив Сілена однією з найбагатших і відоміших людей Гегемонії, давши йому можливість отримати будь-яке благо, про яке він лише може мріяти.

Але на піку слави натхнення покинуло його. Він більше не міг створити нічого значущого. Маючи все, він почував себе нещасливим. Це зробило його життя настільки нестерпним, що йому довелося відправиться в найдальший куточок Гегемонії — планету Гіперіон. Лише присутність смертоносного Шрайка, пробудило в ньому минулу пристрасть до мистецтва. Не буду сильно спойлерити, там купа всіляких подій з тим поетом і трансформація його особистості. Головний посил, що я зрозумів, що його страждання пов’язані з пошуком сенсу життя через поезію. Без поезії все його буття втратило всяку цінність.

На противагу мукам пошуку поету, далі автор знову кардинально змінює жанр і розповідає там гостросюжетний технотрилер про одне вбивство. Історія приватного детектива Ламії Борн чистої води кіберпанк в найкращих традиціях. Її клієнт — харизматичний красень Джоні, і він кибрід, створений по образу поета Старої Землі — Джона Кітса. Хтось убив його попередню копію і полює зараз на нього.

Під маскою детектива прихована дивна історія кохання людини і Штучного Інтелекту. Там вся історія йде також до того, що всі відповіді про ту справу ведуть детектива на планету Гіперион. Але Ламія не може спасти свого клієнта, втративши кохання свого життя вона все ж відправляється довести справу до кінця. Мучить її не лише біль, а й почуття втрати. Пустота, яку вона не може заповнити чимось.

Найважчою психологічно вийшла історія вченого Сола Вайнтрауба. Фактично головним сенсом життя для Сола і його дружини була їх дочка, Рахіль. Сол її виховав, прищепив любов до науки і допоміг знайти своє покликання в житті. Рахіль пішла по стопах батька, але спокійне життя на одному місці було не для неї, так що вона відправилася в наукову експедицію в одне з найзагадковіших місць у всесвіті — до гиперіоновських Гробниць Часу.

Там сталось щось незрозуміле пов’язане з Шрайком і Рахіль вразила невиліковна хвороба. Наука не змогла дати відповіді на питання що ж з нею відбувається, а Церква Шрайка пояснила страждання Рахіль карою божою за зайву допитливість. Суть хвороби в тому, що Рахіль кожен день не старішає, а молодшає. Доля Сола і його дитяти жахлива, але стійкість Сола не може не викликати пошани. Залишаючись глибоко віруючою людиною, Сол не міг зрозуміти, як Бог міг з ним так поступити.

Солу починає снитися один і той же сон, про Аврама і його дилему. Сол бачить послання, натяк на те, що Рахіль потрібно повернути на Гіперіон і віддати її в руки Шрайка. Можливо, як і раніше, це випробування його віри. Коли часу майже не залишилось він все ж відправляється в паломництво до Гробниць Часу. За його зовнішнім спокоєм і любов’ю до дочки все ж прихований конфлікт, незгода з Богом.

Остання історія про Консула мені найменш сподобалась. Це історія про повстанців, подвійну і потрійну зраду. Величезна ненависть і помста зачаїлась в серці Консула, але він знаходить в собі сили бути в центрі історії до кінця, тому він мовчки подорожує з іншими паломниками.

Шестеро паломників йдуть до Шрайка, кожен зі своїм болем. Їх мотиви і бажання абсолютно різні, як і майбутнє, яке їх чекає.

Краса Гіперіона в тому, що кожен знайде в ньому щось своє. Особисто я не можу вилілити з якусь тексту істину, її може знати лише сам Ден Сіммонс. Але все таки роман — щось більше, ніж сума всіх історій.

Є цікава думка (яку я вичитав в інших трактуваннях твору), що всі шість  історій роману — відображення іншої, справжньої. Історя життя поета Джона Кітса.

Чоловік, ім’я якого було накреслене на воді

Англійський поет Джон Кітс жив на рубежі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть. Прожив він недовго, але встиг написати велику кількість віршів і поем. Його пізні поеми «Гіперіон» і «Ендіміон», очевидно, надихнули Сіммонса, і можна знайти багато паралелей між поезією Кітса і космооперою.

Одна з основних тим «Гіперіону» Кітса — падіння древньогрецьких Титанів, коли їх повалили з трону Олімпійці, їх же діти, молоді боги. Історія розповідається від імені самих Титанів, а рядки вірша повні скорботи, жалю про минулу велич, втрати.

Ще цікавим є те, що в одній з пісень героєм виступає поет Апполон. У ві сні він зустрічає богиню Мнемозину (геть як в історії Касада), і та нагороджує його скілом йти від сого “Я” і відчувати переживання інших. У ту ж мить він відчуває всю біль, смуток, радість і надію інших. Отримані знання його приголомшують, потрясають, і, в теж час, герой відчуває себе як ніколи живим.

И жизнь, и гибель-это все потоком
Вливается в огромные пустоты
Сознанья и меня обожествляет,
Как будто я испил вина блаженных
И приобщен к бессмертью! ” Задохнувшись,
Он смолк, не в силах взора оторвать
От Мнемозины, и мерцали чудно
Воспламененные глаза, как вдруг
Все тело охватило страшной дрожью,
И залил лихорадочный румянец
Божественную бледность, — как бывает
Пред смертью — иль, верней, как у того,
Кто вырвался из лам холодной смерти
И в жгучей муке, сходной с умираньем,
Жизнь обретает вновь.

Кітс умів цінувати життя, він бачив її справжню красу не в звершеннях, не в підсумках, а в простих моментах. Він розумів, що будь-яке життя рано чи пізно закінчиться, питання в тому як воно була прожита. У своїй поезії він оспівував буденну радість, любов, зрозумілі всім хвилинні відчуття, на які більшість легковажно не звертає уваги, і, звичайно, визнавав неминучі страждання — іншу частину людського життя. Щоб підкреслити скороминучість буття, він попросив вибити на його надгробку напис: “Тут покоїться той, чиє ім’я було накреслене на воді”

Джон Кітс помер в 25 років від туберкульозу, в невідомості.

Таїнство людської душі

Після всіх розглянутих смислових шарів та ідей складно описати, про що ж «Гіперіон» насправді.

В самому романі герої приходять до висновків, що постейнштейнівська наука практично не залишила місця для Бога. Всі події у Всесвіті вдалося пояснити завдяки законам фізики, навіть її саме існування виявилося безкінечною чередою розширень та стиснень. Не залишилося можливості ні для розумного задуму, ні окремого місця для небесного престолу.

Та все ж залишилося одне явище, перед яким сучасна наука поки безсила, — феномен, який ми називаємо відчуттями, душею.

Саме у здатності переживати і співпереживати іншим полягає найбільше диво. І хай в нашому житті часто трапляються сумні моменти, хай всі ми інколи стикаємося з болем, він лише — ознака, що нам не все одно. Біль, страждання — зворотна сторона любові, радощі, щастя — тих речей, які насправді додають нашому життю сенс.

«Гіперіон» — один з наймасштабніших і детальних фантастичних романів, що намагається обгрунтовано передбачити майбутнє людства. Світ роману відчувається живим, він в постійному русі, в постійному розвитку. Він не виглядає красивою вигадкою художника — за кожною важливою культурною подією або явищем коштує своя історія, а майбутнє здається тривожним і непередбачуваним.

Та все ж автор, переміщаючи своїх героїв в іншу епоху з іншим побутом, з іншими викликами, показує, що переживання, надії і страхи у людей залишаються все тими ж. Відокремлюючи весь культурний пласт, він показує нам шість архетіпічних історій, ховаючи за науково-фантастичними метафорами звичні тяготи і страждання. Як і покійному поетові Джону Кітсу, якому присвячений роман, Сіммонсу набагато важливіше не показати досягнення людини, а дати можливість відчути всю бурю емоцій, які  були в героїв на шляху.

Не дивлячись на те, що центральною темою романа залишаються страждання — нерозривний супутник людини на його життєвій дорозі, — сам «Гіперіон» виявляється незвичайно життєстверджуючою історією. Одній з тих, які заставляють цінувати життя трохи більше.