Книга: Сад Гетсиманський

“Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного”

Дуже хороша книга. Вона тяжка, сильна, біографічна, українська. Її читати боляче, але відірватись неможливо.

Головний герой Андрій Чумак, наймолодший син в сімʼї коваля з Харківщини. Кинутий в жорна машини НКВД. Проживає всі муки та випробовування, які йому готують слідчі й працівники апарату. Майже всі його оточуючі розколюються, вербуються і завербовують інших. Як Андрію зберегти свою душу в цьому чистилищі (пряма аналогія на https://uk.wikipedia.org/wiki/Гетсиманський_сад)?

Те, про що пише автор уявити важко, але це дійсність, через яку пройшло 18 мільйонів людей до радянських таборів та колоній в період із 1929 по 1953 р.; разом із військовополоненими, «спецпоселенцями», засланцями вимальовується страшна картина — 28,7 мільйона осіб пройшли «очищення» у ГУЛАГу.

З майже автобіографічної історії ми занурюємось в середовище, в якому люди писали зізнання в тому, що вони агенти японської розвідки, терористи, організатори повстань, контрреволюціонери і так далі і тому подібне. Після перших 20 сторінок питання, чому вони самі на себе таке наговорювали, знімається.

Ця книга не лише про те як конвеєр ламає людей, це також про те, для чого залишатися гідним свого життя (існування). Навіть якщо ніхто не довідається про твою людську гідність.

Мої знайомі, що теж читали Сад Гетсиманський, кажуть: “От таку книгу потрібно обовʼязково включати у шкільну програму”.  Я дозволю собі з цим не погодитись.. Цей твір вивчати в школі зарано, бо такого читання треба приходити самостійно, і для кожного свій час в житті.

Не дивлячись на те що майже кожна сторінка наповнена описами жахів які важко усвідомити та уявити, вражає що книга викликає радше натхнення та віру, адже ми дивимось на все через призму неймовірно гарної та стійкої душі Андрія, що сповнена любові та віри до людей. І навіть у моменти повного відчаю, це віра за яку він тримається.

P.S.

Особисто я цю книгу слухав у виконання Миколи Козія, повне занурення. Дуже професійно й талановито начитано. Доступно у вільному доступі:

Переглянув свою бібліотеку прочитаних книг на які я писав тут відгуки і не можу знайти навіть приблизно чогось схожого на цю.

Цікаво, що Івана Багряного висували на нобелівську премію по літературі з цей твір, але він помер напередодні – дались в знаки хвороби, які він заробив під час своїх увʼязнень. Вже в незалежній Україні його було нагородженого найвищою відзнакою Національною премію України імені Тараса Шевченка.

Скільки ж людей покалічили окупанти під час, до та після червоного терору? Це лише приклад, один з мільйонів, який до нас дійшов лише через те, що автору вдалось втікти з-під цього режиму і написати цю книгу в Німеччині. Дуже сумно, що навіть за кордоном він не мав спокійного життя, йому у вікна будинку кидали каміння з написом “комуніст” і жив він в бідності, без визнання.

Книга на 10/10