Екскурсія в Ізраїль

Під час сімейного відпочинку в Єгипті я вирішив відвідати країну Ізраїль разом з старшим сином. Тексту буде багато, бо я хотів би залишити тут свої емоції. Кому це все скучно, можете відразу дивитись фоточки.

Екскурсія передбачала відвідування Мертвого моря та Єрусалиму. Її нам парив гід від готелю за 100 баксів з людини, її ж пропонували ділки на вулиці в них ціну я навіть не питав, тому що ще до вильоту до Шарм Ель Шейху мені порадили людину, через яку замовляли цю екскурсію і все було добре. Мені подорож обійшлась в 85$ і сину зробили знижку. Я так зрозумів, що неважливо через кого ви будете замовляти, все-одно скільки б ви не заплатили в кінці кінці всі туристи потрапляють в один і той же автобус :)

Якщо хтось буде замовляти подорож з курортів Єгипту, то будьте певними, що переживете щось дуже схоже.

Отже, виїхали ми ввечері з готелю, по всьому місту назбирали таких самих охочих і всіх розсадили по автобусах. Нам попався старенький і невеликий. Відразу ж стало ясно, що з нами їдуть росіяни, дві компанії по дві людини, які тут же посварились між собою за місця. Одна компанія з невеличким скандалом змінила автобус, а та друга влаштувала нам всім добрячу затримку у виїзді, бо в останній момент виявилось, що їхній гід попросив щось там доплатити на кордоні. Ці люди почали з’ясовувати з ним відносини по телефону. З матюками, істериками і ультиматумом. Повертайте їм гроші, викликайте їм таксі і т.д. Їх ледве заспокоїли наші провідники-араби та відправили назад в готель. Нарешті десь після дев’ятої вечора ми виїхали в пустелю.

По дорозі заповнили міграційні карти і слухали провідника як проходити кордон. Це треба робити самостійно і вести себе дуже ввічливо на паспортному контролі. Провідники там взагалі нічим не допоможуть, вони навіть з автобусу не виходять. І не важливо скільки ви заплатили за екскурсію і в кого ви її купували: назад повертають однаково всіх. Грошей не повертають ;)

Чотири години їзди по нічній Сінайській пустелі минуло без пригод, по дорозі ми взяли ще кількох туристів в місті Дахаб. І ось ми на кордоні в крайньому Єгипетському місті Таба. Я з сином пройшов перевірку без жодних проблем. Це було інтерв’ю навіть простіше, ніж коли я отримував американську візу. Жіночка у віконці побажала нам: “Enjoy!” а перша ж жінка за кордоном відразу мило привіталась “Шалом!”. Хвилювання минулось і ми почали очікувати на решту відразу за customs control. Зі всієї нашої великої групи людей двадцять два відправились назад. Ми півтори години прочекали поки наші нові провідники з Ізраїльської сторони щось там вирішували на кордоні і після цього вже десь о 03:45 ночі завантажились в новий дуже комфортабельний здоровий автобус. Відразу почали рух по місту Ейлат в напрямку до Мертвого моря. Всі були замучені тими чергами, нервами й очікуваннями, що відразу заснули.

Тепер ми їхали по пустелі Арава. Видно там нічого не було, я встиг побачити схід сонця, все якесь страшне.

Десь о сьомій ранку ми нарешті добрались до якихось курортів в найнижчій точці суходолу нашої планети, -420 метрів. Ще на під’їзді нас збудив гід Аніта і півгодини розказувала (крім корисної інформації про глибину цієї впадини і складу води) ще й купу реклами косметики які треба тут купити. Цього виявилось мало і коли ми зупинились, то нам ще кілька хвилин якийсь локальна продавчиня місцевого бутіка парила якісь масла, креми і тому подібні штуки. В хід йшла релігія, хрестоносці, перевірені факти з життя… Мене це вже почало нервувати, але мусив терпіти. Загалом під час екскурсії багато чого парили, тому будьте до цього готові.

Нарешті нас випустили і ми пішли купатись в те Мертве море. Враження скоріше негативні. Вода дуже масляна й бридка. Кругом стоїть не дуже приємним запах. Ну раз побувати там можна, не уявляю як там можна лікуватись чи отримувати якусь насолоду. Мені син льопнув в очі водою як перевертався у воді, відчуття дуже неприємні, але витерпіти можна. Ну й звісно я як нормальна людина ще потім лизнув пальця. Всі навколо почали натиратись спеціальною™ багнюкою (звісно яку тут же купувати треба). Як я вже написав вище мені було абсолютно пофігу на весь цей маркетинг і ми просто з сином трохи пофоткались і завбачливо дістали звичайне мило пішли змивати цю бридоту з тіла. Нам багато хто заздрив, а потім ще й мабуть вони добряче чухались весь день. Так що беріть з собою мило, дуже помічне.

Швиденько поснідали і рушили в напрямку “святих місць”. Звичайно, що ми ще чекали в автобусів жіночок, які накупляли собі цілющої косметики. Дехто повівся на вражаючу знижечку-ваучер, яка була роздрукована на неякісному кольоровому принтері, а дехто захотів собі ще більшу знижку -17% повертає держава на виїзді(повернення ПДВ), якщо покупка більше 150 баксів.

Ми їхали тепер вздовж західного берегу моря по найменшій у світі пустелі — Іудейській. Крутезні краєвиди постійно псувала наш гід, яка бубніла у мікрофон добру години про те, що нам необхідно купити сорочки для купання в річці. Я наслухався неймовірних історій як змінюється життя людей після того пірнання(обовязково в їхній сорочці) і так далі і тому подібне. Подорож була б в десять разів кращою, якби можна було виключати звук.

Нарешті це промивання мізків закінчилось і ми вийшли на двір, спека була вже сильною. Ми опинились біля самого кордону з королівством Йорданією. Ми стояли на дорозі, а навколо був колючий дріт та таблички з написом “Обережно міни”.

Сам кордон і проходить по річці Йордан. Заходити у воду можливо лише в одному місці і там завжди дуже людно. Сюди приїжджають люди для релігійних обрядів з всього світу, особливо багато було баптистів. А ця єдина річка, що впадає в Мертве море виявилась доволі брудним потічком меншим ніж наша міська річка Устя.

Тут я вперше зустрів ЦАХАЛ — воєнні сили Ізраїлю. Це було два молодих солдати – хлопець і дівчина, що несли службу прямо на цьому місці омивання. При повній бойовій екіпіровці в таку спеку! Я з ними трішки поговорив, виявились дуже привітними людьми і без проблем дозволили з ними сфоткатись.

В основному звичайні типові єврейські жінки: доволі нормальної і навіть симпатичної зовнішності, але трішки повненькі, ледь-ледь так. Ну а чоловік відрізнити за зовнішністю взагалі без проблем.

Тут наш гід сказала б, сталось справжнє диво (добре, що її не було ніде видно): до нас прилетів білий голуб. Я його так сяк пофоткав і ми з Тьомкою пішли в автобус рухатись далі. Наступною зупинкою був обід в якомусь кафе. Нагодували нормально, це було включено у вартість. Тут я вперше побачив місцеві ціни: чай від трьох баксів. Далі по маршруту було ще круче, в містах кава вартувала п’ять.

Ми їхали пустелею в напрямку невизнаної столиці (нещодавно президент США Трамп офіційно визнав це місто столицею, а не Тель-Авів). По дорозі я на власні очі бачив одне з найстаріших міст на землі — Єрихон.

За ним було не менш цікаве місто, яке всюди тут писалось як Bethlehem. Ну от і прочитайте з першого разу, що ж воно таке? Ага? Поки ще мій надіюсь не стомлений читач ламає собі голову напишу як ми заїжджали в це місто. Уявіть собі величезну стіну висотою метрів вісім з залізу і бетону, купу колючого дроту, вишки і воєнних. Кругом таблички зі страшними написами про якусь зону B. Здоровенні ворота, що легко перекривають виїзд з цього міста.

Трішки інформації: в Ізраїлі так званий West Bank (територія на західному березі річки Йордан) поділений на три зони. Палестинська територія, куди заборонено заходити євреям – це зона А, територія Палестинської автономії де порядок і контроль забезпечує Ізраїль зона B, і зона Ізраїльтянських поселень C. І воно все мішано-перемішано, ось яку я мапу знайшов:

Мапа зон Західного Берегу в ІзраїліДовжина отого муру складає 850 кілометрів! А ось такий от напис зробили палестинці на в’їзді в місто, назву якого ви вже розгадали: Вефлиєм.

Тут у нас була оглядова екскурсія храму Різдва Христового. Нарешті слово взяла інший гід, яка вже нічого не рекламувала і валила цікавою інформацією. Сама церква класна, людей просто море. Всі стіні захищені величезними полотнами й балками. Я не зрозумів правда, це зроблено, щоб ніхто нічого не колупав чи це тут такий вічний ремонт. Всі ці полотна були повністю розписані туристами. Просто живого місця не було на них вже.

Ми простояли в черзі до печер під церквою майже годину і почалась чергова служба якоїсь конфесії і нас не пустили якраз в те місце, де народився Ісус. Тому ми походили по інших печерах, люди давали списочки священниками за кого молитись(звичайна бумажка 5 баксів, я якийсь сорокоденник 25 баксів). Екскурсовод виявилась професіоналом і розказувала дуже цікаво про все оточуєче всередині. Ще один момент я пропущу, що перед цим храмом нас повезли в спеціальний Дім Паломника, щоб ми накупляли релігійної атрибутики по скаженим цінам. Я там теж купив якийсь магнітик і на решту набрав Шекелів монетками. Пізніше ті ж свічки й хрестики з магазину продавались на сусідній вулиці ЗНАЧНО дешевше.

Хто вгадає наступну зупинку?

Вічне місто Єрусалим

Місто яке 16 разів знищувалось і 17 разів відбудовувалось. Це була моя мрія, побачити його на власні очі, доторкнутись до історії і вона збулась.

Я не знаю якою фоткою передати те, що я побачив, та й мабуть не варто. Я не міг зрозуміти: за що пролито стільки крові? Чому ця точка на земній кулі настільки важлива? Тут лише пагорби, купи білого каміння, навколо пустеля. Ну чому?

ЦАХАЛ. Тут їх було багато. Воєнні в Єрусалимі постійно кудись бігали чи перегруповувались. Жінок в рамії багато. Я бачив навіть одну геть чорношкіру якусь, але це було на вході в старе місто, там дуже стрімний райончик. Ті воєнні стоять групою десь з шести людей в спецільному місці під накриттям і за поручнями такими, при повній амуніції і таке враження, що напруження там аж в повітрі біля них
коротше сциканув я її сфоткати, хоча дуже кортіло

Ми ходили в Старому Місті – це нічийна земля, ні зона А, ні B ні C. Але поділена на районі: ісламський(найбільший), іудейський, вірменський і християнський. Відвідали Храм Гробу Господнього. Там різні всякі круті артефакти, то якийсь всі торкаються  і все на них святять. Люди з усіх країн мабуть. В якійсь черзі я познайомився з трьома молодесенькими китаяночками, а навколо звучали голоси на різноманітних мовах. Це вражало.

Старе Місто – це величезний базар, мурашник. Ходити треба було обережно, щоб не обікрали. Зараз трохи шкодую, що прямо там не купив якусь футболку на згадку Але часу катастрофічно не було в тому всьому натовпі і постійно був присутній страх загубитись від групи і ще більше, щоб не згубилась моя дитина. Викликати таксі тут вартує сто баксів. А покинути зону Палестинської автономій чотириста баксів. Тому щось не хотілось ризикувати.

Фінальним акордом було відвідування Стіни Плачу. Концентрація ортодоксальних євреїв в цьому місці досягла критичної позначки, як мабуть і заходів безпеки, щоб сюди потрапити: обшукували кожного.

Назад було їхати не легше, ніж вперед. Виїхали о п’ятій вечора, а в номер я потрапив о третій ранку. Єдине, що не було стресу більше на кордоні.

Ось які мої витримки про Ізраїль, що я бачив:

• стрьомно
• все дуже дорого
• найрозумніші люди
• дуже багата країна з вкрай складною політичною ситуацією
• бензин по 2 бакса за літр, кава за 5, морозиво за 6, квадратний метро в новобудові за 4000
• це все якась пустеля, чому земля Земля Обітована — для мене мабуть буде завжди загадкою

Сину дуже все сподобалось. І до цих пір під враженням і навіть ще не робив фотографій з самого відпочинку на морі :)

Ще раз про ціни: по дорозі назад за Єрусалимом зупинились на заправці. Хотів купити Артьомчику теплий сендвіч, щоб вже не їсти те, що брав з собою, але порахувавши на наші гроші ті шекелі вийшло 354 гривні(майже 16 баксів), то щось і розхотілось.

Всі світлини з подорожі:

Moar!