Це якась пародія на захоплення течією екзистенціалізму з однієї сторони і опис фізичних/душевних страждань через вигадані недуги з іншої.
Смерть в книзі – це щось просте й звичне, тому відразу налаштовує читача на якийсь стурбований настрій.
Написано майстерно, сюжет закручується дедалі стрімкіше, тому читати не скучно.
Багато чого лишилось мені не зрозумілим, важко вловити ці образи залишені автором.
Напишу те, що зрозумів я:
- Квітка водяна лілія в легенях Хлої – це рак
- Одержимість Шика Партром – це героїнова залежність
- Стиснення стін будинко і нестача світла – бідність, голод, скрута післявоєнної Європи
- Мишка – це надія
- Кухарський талант Ніколя – це творче натхнення автора
- Ковзанка – новий світ, відкритий для всіх
- Лікар Гавнюкл – це щось на кшталт безпомічного ООН чи якоїсь подібної організації
- “Jean-Pulse Heartre” – це ясно, що відомий філософ Жан Поль Сартр, автор “Нудоти”
Залишилось незрозумілим багато чого, наприклад ось ця весільна подорож в дощ до шахтарів, довжелезна дошки на острів-кладовище, начальник поліцаїв-болванчиків Дугласів, сонце і його промені, музика і коктейлі, вирощування тілом гвинтівок.
Під кінець книги все переходить у найвищу стадію сатири. Але нічого смішного немає.
Мені книга сподобалась, можна про всяке думати й сприймати на свій розсуд.