Книга: “Террор / Terror”

on

“We are all eaters of souls.” 

” Террор” — це роман,  написаний талановитим фантастом Деном Сіммонсом на основі реальних подій, що відомі під назвою Експедиція Джона Франкліна. Рекомендую прочитати про неї хоча б статтю на Вікіпедії.

Сюжет роману такий: сміливі чоловіки терплять всі незгоди тяжкої долі в льодах Арктики. Два кораблі британського флоту Еребус та Террор, що шукали швидкий прохід північчю до Китаю в експедиції 1845–1848 років, застрягли в кризі. Ізольовані від всього світу, замучені, голодні, знесилені і наскрізь промерзлі, вони шукають порятунку в Арктичні пустелі. Ніяких тобі GPS, радіо, термобілизни чи навіть вітамінів. Лише холод та смерть.

В книзі читача чекає: дубак, темрява, голод, запах немитих тіл і абсолютна безнадія. А ще десь за стінами вкопаних в кригу кораблів і нагромадженнями криги ходить містичний хижак. Моряки опираються вже  більше двох років, поки “Еребус” і “Террор” провели затертими в кризі. Ось такий початок.

description

Дуже часто, коли приступаєш до прочитання нової книги письменника, чиї до цього прочитані твори мають окреме місце на поличці “Найкраще”, боїшся обманутих очікувань, остерігаєшся того, що цього разу висота не буде взятою і світлий лик автора помутніє. Так і цього разу, відкрив ЗДОРОВЕННУ книгу Дена Сіммонса (автора найкращої на мій погляд космічної фантастики – Гіперіона) з великих побоюванням. Все ж таки важко тримати планку на такому ж рівні.
Даремно я боявся. Планка не опустилася. Скоріше піднялась! Сіммонс доказав, що не буває хороших письменників-фантастів, поганих письменників-фантастів, просто письменників-фантастів. Існують просто ПИСЬМЕННИКИ. В більшості – погані. Деякі – хороші.

description

У свій час неймовірно популярні пригодницькі романи. Жюль Верном, Майн Рідом, Джеком Лондоном, Конан-Дойлом зачитувались всі. Героями їх книг були люди, якими захоплювався весь світ — мандрівники, що відкривали нові землі, складали географічні мапи і писали історію. Популярність цих книг пояснюється дуже просто — світ тоді дійсно був захоплений лихоманкою знищення білих плям на глобусі.

Коли ж все відкрили — захрипів й пригодницький роман.  З’вились нові герої як в житті, так і на сторінках.

Сіммонс ж повертає нас в епоху великих географічних відкриттів. І повертає блискавично. Повірте, я перечитав багато вищезгаданих авторів – заявляю – ті оповідки поряд не лежали з Террором. 1200 сторінок заповнені буквами не даремно. Перед нами епічне полотно, повне холоду, снігу, льоду,  й жмені ЖИВИХ людей, які борються з цим всім. В книзі є один головний герой — капітан корабля із заголовку — Крозьє. Але у мене язик не повертається назвати другорядними персонажами офіцера Ірвінга, лікаря Гудсера, капітана Франкліна чи того ж Корнеліуса Хіккі. Вони такі ж герої, як і Френсіс Родон Мойра Крозьє, як і ще декілька десятків ретельно описаних членів екіпажу британської полярної експедиції.

description

Хоча… Один такий другорядний персонаж є — це те чудовисько, що переслідує героїв. І абсолютно все-рівно, що ж воно таке: ескімоське божество, ведмідь-мутант чи привид. Я собі вирішив, що це сама Арктика, якій кинув виклик Чоловік. І вона перемагає, хоча чоловік і не програє.

description

Дуже крутий сюжет з поворотами на 90, а часом і на 180 градусів. Не тривіальна історія. Не лінійна розповідь, з флешбеками і навіть флешбеками майбутнього(!).  Єдине,  що мені не сподобалось в книзі, то це безкінечні перерахування хто ж ще залишився в живих. На диво оця тема з содомітами чомусь тут була до місця, як традиційна любовна лінія. Та що там стільки вже писати, все круто.

І все це базується на реальних подіях! Мені дуже, дуже зайшло.

description

Дуже рекомендую до прочитання!

Порой — особенно, когда стонет лед, — Френсис Родон Мойра Крозье сознает, что военный корабль «Террор» для него жена, мать, невеста и шлюха. Интимная близость с дамой, сделанной из дуба и железа, пакли и парусины, — единственный истинный супружеский союз, который у него может быть и будет когда-либо.
==========
Крозье представляет частично освещенную и изредка отапливаемую, но вполне пригодную для жилья главную палубу как разумную часть своего существа. Средняя палуба сознания является местом, где он проводит слишком много времени в последние дни — прислушиваясь к крикам льда, со страхом ожидая, когда металлические болты и крепежные детали балок полопаются от мороза. Трюмная палуба внизу, со своим ужасным зловонием и ждущей новых поступлений мертвецкой, есть безумие.
==========
Во время похорон шел снег. Дул сильный ветер, обычный в этой богом забытой арктической пустыне. К северу от места погребения вздымались отвесные черные скалы, столь же неприступные, как горы на Луне. Свет фонарей, горевших на «Эребусе» и «Терроре», еле пробивался сквозь снежную мглу. Время от времени из-за стремительно несущихся облаков выглядывал краешек холодной луны, но даже тусклый, бледный лунный свет быстро мерк в темноте за плотной завесой снега. Боже мой, сей мрачный, безотрадный край поистине сравним с преисподней.
==========
— Все в порядке, Эдвард, — говорит Крозье. — Я возьму компас.
==========
несколько матросов упали на гальку на четвереньки, словно вознося благодарение небу, но даже здесь округлые, насквозь промерзшие камешки казались тверже булыжника лондонских мостовых и в десять раз холоднее, и холод этот проникал сквозь штаны и шерстяные подштанники, прикрывавшие колени, в самые кости и проникал сквозь толстые рукавицы в ладони и пальцы, словно безмолвное приглашение в скованные льдом круги ада далеко внизу.
==========
Крозье забрался под одеяла и уткнулся лицом в ледяной волосяной тюфяк. Пройдет пятнадцать или более минут, прежде чем тепло его тела начнет нагревать постель. Если повезет, он уснет раньше. Если повезет, он урвет почти два часа пьяного сна, прежде чем начнется следующий день в царстве тьмы и холода. Если повезет, подумал Крозье, уже погружаясь в забытье, он вообще не проснется.
==========
В столь поздний час на корабле царила тишина, нарушаемая лишь тяжелыми ударами сколотого льда о палубу, храпом измученных матросов в подвесных койках, обычным звоном противней и проклятьями мистера Диггла у плиты, воем ветра да зловещим треском льда снаружи.
==========
Он слышал лишь привычные звуки, хотя и раздававшиеся громче здесь, в темном трюме: протяжные стоны сдавливающего корабль льда; громкий треск железных цистерн и металлических конструкций с одной и другой стороны от котельной; отдаленный вой ветра высоко над головой; тяжелые удары падающих кусков льда, порождающие вибрацию в шпангоутах; глухой скрип мачт, сотрясаемых в своих гнездах, и резкий скрип обшивки корпуса; неумолчное шипение, свист и гудение парового котла и труб отопительной системы. — Кто-то или что-то еще дышит здесь, в трюме, — продолжал Томпсон. — Вы слышите?
==========
Крепчающий ветер гнал снег через усеянные сераками ледяные поля по эту сторону громадного айсберга, заслонявшего собой «Эребус» на северо-востоке. Плотные облака заволакивали полярное сияние и звезды. Полдневный мрак заметно сгустился. Наконец, с мыслью о виски в своей каюте, Крозье спустился вниз.
==========
сплошные ледяные поля, сераки, скрежещущие торосные гряды, выталкивавшие бедный «Террор» все выше на постаменте из льда, который напирал на корабль со всех сторон, по капле выдавливая из него жизнь.
==========
Настроение оставалось похоронным. И офицеры в холодной кают-компании, и матросы в своем чуть более теплом кубрике (оставшегося в трюме угля уже не хватало на дополнительный обогрев жилой палубы, даже в Рождество) несколько раз пытались запеть, но все песни замирали после нескольких куплетов. Светильное масло надлежало беречь, и потому жилая палуба выглядела не веселее уэльского рудника, освещенного несколькими мерцающими свечами. Брусья шпангоута и бимсы покрывала ледяная корка, одеяла и шерстяные вещи мужчин оставались влажными. Повсюду шмыгали крысы.
==========
Крозье услышал тошнотворный смачный шлепок, когда огромные руки, или когтистые лапы, обрушились на одного из ряженых. Раздался хруст, когда зубы длиннее человеческого пальца разгрызли череп или перекусили кость. Правь, Британия, морями. Нам вовек не быть рабами! Эбеновые часы пробили в последний, двенадцатый раз. Наступил новый, 1848 год.
==========
Возможно, в этом году лед растает гораздо сильнее, чем в сорок шестом, — сказал Синклер. — Возможно, у меня из задницы выскочит стая мартышек, — сказал Томас Блэнки.
==========
мы выполнили задачу, стоявшую перед экспедицией сэра Джона Франклина. Это Северо-Западный проход. Ей-богу, вы сделали это! Раздались слабые возгласы радости, за которыми последовал кашель.
==========
Туунбак
==========

[згорнути]

P.S. Лише подивіться на цю реальну записку лейтенанта Гора, Фіцджеймса та Крозьє, які знайшли в 1859 році:

Реальна та сама записка з експедиції Франкліна
Реальна та сама записка з експедиції Франкліна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *