Книги: Преступление и наказание / Злочин і кара

on

Прочитавши лише перші сторінок з 10 я зрозумів, що це шедевр.
Як добре, мабуть, що в школі я був розгільдяєм і не прочитав цей твір. Адже в ті часи я б його абсолютно не зрозумів.

– А осмелюсь ли, милостивый государь мой, обратиться к вам с разговором приличным? Ибо хотя вы и не в значительном виде, но опытность моя отличает в вас человека образованного и к напитку непривычного. 

Коротко: роман потрібно прочитати, але після 23 років мінімум. Твір багатий, потужний, філосовський. Про внутрішню боротьбу.

Ну і з подробицями. Коли кіно, або книжка є класні? Коли на початку історії ми маємо одного героя. А в кінці цей герой стає зовсім іншою людиною. Ось оцей процес трансформації і є для мене найцікавішим.

Стаття про цей твір на англійській вікіпедії займає 22 вордовських сторінки, зарубіжні критики надзвичайно високо цінять цей твір. В будь якому топі “100 книжок які треба прочитати” Злочин і Кара обов’язково буде в першій п’ятірці. Чому? Що ж тут такого?

Автор Федір Достоєвський написав цей роман після того, як повністю збанкротував в казино. І щоб якось прогодуватись писав цей твір надсилав частинами в якийсь там літературний журнал. Тому детальні описи бідноти й відчаю змальовані в романі автору знайомі особисто.

Бедность не порок, это истина. Знаю я, что и пьянство не добродетель, и это тем паче. Но нищета, милостивый государь, нищета – порок-с.

Сюжет взагалі описувати не буду, його і так всі знають. Головний герой б’ється над головним питанням “Тварь я дрожащая или право имею…“. Вся боротьба відбувається в середині його голови, і він програє.

Теорія Раскольнікова така: Великий цар веде своє військо на бій. Своїм рішенням цар(або якийсь Наполеон чи Сталін) пр рікає на смерть сотні(тисячи, мільйони) людських життів. Але такі люди є великими, саме такі люди творять історію. Змінюють хід речей, змінюють світ на краще. Ну хіба не варті були Ньютнівські закони того, щоб за них померли люди? І ось головний герой вирішує перевірити себе, чи дійсно він може бути великим, чи відноситься він до тієї меньшості, якій дано змінити людство на краще. Отак от може здатись що це якась філософська муть.

Многие благодетели человечества, не наследовавшие власти, а сами ее захватившие, должны бы были быть казнены при самых первых своих шагах. Но те люди вынесли свои шаги, и потому они правы, а я не вынес и, стало быть, я не имел права разрешить себе этот шаг

Але як же це кльово написано! Крім переживань героя над його головним вчинком тут ще описуються стосунки в його сім’ї, дуже життєво все так, хоча твору півторасто років вже.

Саме місто Петербург змінює свій стан згідно душевного стану героя, так багато духоти й жовтого кольору(жовті шпалери в кімнта, жовті білетики, жовті вулиці) під час гарячки. І гроза, вода і темна ніч в часи неминучого покарання. Прізвища всіх героїв роману теж мають підтексти і відразу налаштовують на потрібний лад. Меланхолічний герой в бідноті, голоді, духоті й тісноті. А навколо бідняки, повії, нещастя, алкоголіки й біда. І всі рідні намагаються допомогти, витягнути. І все дарма.
Надзвичайно мені сподобалось декілька речей: монолог про історію життя п’яниці Мармеладова, аналіз Родіоном листа від матері, остання ніч Сведригайлова і опис того, як Раскольніков ходив містом.
Звичайно, що не все я зрозумів до кінця, мабуть ще замолодий. Ось чому так вчинив Сведригайлов вкінці мені взагалі не зрозуміло.

А взагалі я знайшов так багато відповідностей з нашого життя, просто диву даюсь. От живе собі алкоголик, нічого в його житті немає, вся сім’я бідує, голодає прямо. А йому все-рівно, він лише горілку п’є. Але як же його люблять, починають за ним дивитись, коли він на роботу все-таки йде. На останні копійки копують йому вершки до кави! А він лише другий день на роботу йде. Ось так ти працюєш зі всіх сил, все тягнеш в сім’ю, а тебе ніхто не цінує. Зате алкоголіків цінують і лілеять за кожний хороший чи навіть нейтральний вчинок. Ну хіба не так?

А ще в пам’ять врізалась історія про Дунечку і її 45-річного багатого жениха Лужина(який де це Петро петрович був мені противним, це ж треба так його описати ні разу не назвавши і словом поганим, а він такий противний). Жінка яка натерпілась стільки горя, бідувала була готова на все, заради сім’ї. Але поступила виважено і мудро. Знову ж таки, бо дуже любила свою сім’ю, більше ніж себе. От в наш час хіба є такі дівчата двадцятилітні? Напевно що десь ще є :)

Дуже показовою і знаковою є поведінка надзвичайно бідної жінки. Як тільки на неї з неба впали гроші вона в першу чергу намагається всім заявити, що у неї насправді дуже хороші манери, аристократична поведінка й академічне виховання. Тож всі гроші вона витрачає на банкет. Ну кому це треба, цей пил в очі? Троє її напівсиріт не мають що вдіти і голодують, а їй треба всім показати, що вона — особистість. Точно як в наш час, беруть люди кредит на айфон, а позвонити грошей немає. А батьки свої останні гроші на оплату університету тратять цьому бовдору/пустишці. Або ще хто постарше вже, то купує собі беушний BMW, а от на бензин чи ще гірше на ремонт грошей вже взагалі немає, бо ж треба займ виплачувати. Ну навіщо цей пил в очі? Виставляння і викаблучування.

Але це надзвичайно сильна книга. Я цитат звідти понабрав мабуть десятки.
Рекомендую всім дорослим хлопцям.

Счастливые ведь люди, которым запирать нечего?

Читав книгу щодня, і постійно було цікаво. Незнаю чому, але потратив на це майже місяць. Мабуть тому, що так помало читаю, а може тому, що смакував кожною сторінкою :)

2 thoughts on “Книги: Преступление и наказание / Злочин і кара

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.