Гуляв по Тернопільщині / Печера “Млинки”

На цих вихідних ми з колегами подорожували по сусідній області. Головною фішкою програми було мандрування по печері Млинки в селі Залісся, що не дуже далеко від містечка Чортків. Але також ми побували в Теребовлі і в самому обласному центрі.

Перший шок у мене був після того, як я заснув в Рівному ще осінню, а прокинувся в Тернопілі вже зимою.

У нас в маршуртці був веселий гід, завідувач якогось відділу в краєзнавчого музею. Він про історію кожного, навіть маленького села міг говорити без зупину, тому їхати нам було не нудно.

Перед цим я ще ніколи в печерах не був, тому все це було мені в новинку. У великій компанії йти/шкребтись/карабкатись/повзти по цих всіх проходах не так вже й страшно. А особливо було приємно це все робити під керівництвом чудової людини Бориса Гори, члена місцевого клубу спелеологів Кристал. До речі дуже імпозантний та неординарний чоловік з прекрасним почуттям гумору. Якщо надумаєте отримати гострих відчуттів то рекомендую брати саме його в якості провідника.

Загальна довжина печери становить понад 40 кілометрів, а історія відкриття нових ходів та залів виглядає як сценарій захоплюючого фільму. Саме ось таку карту(правда пожмакану і розірвану на шість шматків) розкладав у себе на коліні при світлі налобного китайського ліхтарику Борис:

Шастали ми там понад три години, натомилися добряче. Особливо страшно було долати розлом, впершись попою і ногами в протилежні стіни. Також весело було продиратися через “Чортове горло”, як вибираєшся наверх, то як народжуєшся заново і всі зверху тобі аплодують :)

Я побоявся брати з собою фотокамеру в печеру(і правильно зробив), тому приблизно як то все виглядає в Млинках можна побачити просто в цих ваших Інтернетах. А от Гліб не побоявся, і зазнімкував майже все дійство на відео. Правда він трохи і поплатився за це: заробив 5 сенсорів(шишок) на голові.

Після печери ми відвідували всілякі села та визначні місця в Тернополі, але це звісно було вже не так екстремально й цікаво. От лише дуже запам’яталась харчевня “Старий Млин”(офіційний сайт http://samogon.org/), все було дуже антуражно й смачно.

Ще декілька тез про Тернопільщину, що запали мені в очі:

• виключно українська мова всюди і завжди, з специфічним акцентом;
• дуже багато національної символіки: прапори, розмальовані мости і дерева (навіть в кольори УПА), розписані машини;
• великі долини маленьких річок, мабуть колись ці водяні артерії були набагато більшими;
• тут більше костелів і взагалі греко-католицької віри, а ніж православної;
• гарні залізничні мости;
• погані дороги.

Ось такий от відпочинок. А вдома на нас знову чекала осінь. Всі фото:

Moar!