Запросив мене мій друг Андрій взяти участь у веломарафоні на 100 кілометрів. Недовго думаючи я й погодився випробувати себе!
В житті за один раз ще таку велику відстань я не долав, хоча неодноразово їздив у походи велосипедом, про які писав тут. То ж це був виклик мені, з яким я мав справитись.
Старт був від самої атомної станції в місті Вараш, а фінішували ми на Білому озері. Приблизно таким був маршртут: шосе, бруківка, розбитий асфальт, асфальт, розбитий асфальт, дуже розбитий асфальт, пісок вздовж вузькоколійки, дерев’яні мости, піски, бруківка. Наче організатори хотіли випробувати волі до здолоння всієї дистанції у кожного з нас. Тобто чим далі була траса, тим тяжче вона давалася. Ці нестерпні кілометри піску та зубодроб’ячої бруківки, що вибиває кисті рук запам’ятаються мені дуже надовго.
Саме про гонку мені писати особливо немає чого, завданням моїм було просто дістатись фінішу. Я спочатку так добре рванув, що на першому КП навіть чекав Андрія 5-10 хвилин. І вже потім ми вирішили їхати виключно разом, адже ремкомплект один на двох ;)
Рівно на половині шляху в мого напарника стається прокол. Ми дістаємо його запаску, а вона десь пропускає. Дістаємо новеньку запаковану мою запаску, а вона якась злежана і в одному місці по всій окружності в дірочках. Довелось клеїти оту стару. Коротше, на тому місці ми згаяли годину часу, могли б приїхати середнячками. Дуже важко стало долати останню четвертину маршруту, коли були піски.
Обов’язково потрібно додати трохи дифірамбів для організаторів. Траса насправді була продумана просто супер. Відсутність рельєфу та складно-технічних ділянок вважайте родзинкою. Такого на інших стартах вистачає. Атмосфера та підтримка місцевих жителів – шалена. Прапори, підбадьорування, чіл-лідерші (це не жарт!), годування по дорозі гамбургерами, полуницями-бананами, домашніми стравами від всіх волонтерів. Був, навіть, хор бабусь). На кожному складному повороті чи розвилці стояли волонтери і заздалегідь вказували шлях. Про краєвиди я тут не пишу, але вони були просто топ. Це ж не тронуте цивілізацією Полісся. Фінішне містечко з їдальнею, озером та масажем – дуже круто!
На фініші нас зустрічали рідні, я ледве не заплакав від радості сина, який так пишався татком.
Вперше чую про такий веломарафон, відео буде?
Ось тут багато відео з цієї події: https://www.facebook.com/omrnpp