Дружина знову мене вмовила і поки є можливість ми стартанули у відпустку за кордон, тепер повністю власним авто.

Через те, що рішення було ухвалено майже спонтанно, довелось шукати житло не заздалегідь, а в самий останній момент. Перед самою поїздкою та під час її.
Маленьке містечко, де так багато назв угорською мовою. Тут на підʼїзді ще перевіряли ВОД у всіх водіїв прямо на дорозі, чим зробили довжелезний затор на добру годину.
Ми вирішили, що заправимось дизелем саме в цьому місті, якраз перед виїздом. Виявилось, що даремно їхали на інший кінець містечка, тут заправку ОККО вже демонтували, а в навігаторі вона ще була.
Черги на виїзд з України не було, лише один бус перед нами. Але ми простояли добрих півгодини, бо чомусь прикордонники постійно розбирались з людьми, що йшли ногами.
Через airbnb зняли помешкання з парковкою поруч, і це виявилась якась школа-інтернет для проблемних дітей, який влітку тут немає, а сама будівля перетворюється на доступний готель.
Малий можливість показати дітям це гарне місто наступного дня перед виїздом на Хорватію, то ж пройшлись вже знайомими місцями в районі великого зеленого мосту (Міст Свободи) через річку Дунай.

Пообідали в столовій величезного магазину IKEA і вже мали виїжджати геть, коли на червоному кольорі світлофору нас ззаду втаранила якась стара леді на величезній Хонді. Ось тут я писав про подробиці цієї автотрощі, то ж щоб сфокусуватись більше на чомусь позитивному лише напишу, що все обійшлось більш-менш і ми змогли продовжити нашу відпустку. Як це все працює в Європі і як воно вирішилось, я вирішив зробити окремий допис тут: Дорожньо-транспортна пригода в Будапешті
В загальному я був вражений, наскільки тут багато тунелів було, підйомів на спусків.
Ми змогли забронювати пару днів на нашу велику сімʼю місця в одному номері готелю міста Rijeka. Шлях до цього міста був дуже близько до озера Šumbar, буквально зʼїхати з головної дороги на пару кілометрів в районі міста Karlovac, тому я скористався цієї нагодою, щоб на власні очі побачити цю рибальську Мекку, на яку колись так мріяв потрапити. Приїхали вже в сутінках, монетку з бажанням кинули, навіть виходи коропів побачили.
Жили тут дві ночі в самому центрі біля древнього собору в якійсь старій будівлі, переобладнаній в готель.

Приїхали сюди погуляти та побачити на свої очі древню велику споруду, якою й манять туристів.

Саме в другому ми жили, а перше найближче більшеньке з магазинами. Наше житло являло собою трьохповерховий будинок готельного типу, в цокольному приміщені якого жили господарі, а на кожному поверсі було по 2 великих окремих номери, які здавались туристам.
Море тут — це великий довгий залив. Дуже зручних захід. Пляж не з гострими камінням, а з дрібними білими відшліфованими камінцями. Просто ідеально, як для Хорватії! От лише душу не було прямо біля води, доводилось в солі повертатись в номер і там вже змивати це все.

Їхати було доволі далеченько, але вцілому воно того варте. Національний парк має площу 109 км² і пролягає вздовж русла Крки. Ми спочатку були в південній його частині, а потім переїхали в північну і це зайняло добрячу годину. На річці в межах Національного парку є сім великих каскадів водоспадів, от пару з них ми й побачили на власні очі

Ось це вже було справжнім туристичним місцем! З розвагами на вулицях, танцям й співами. Багато ресторанів, сувенірних та тематичних магазинчиків і тд і тп. Ми приїхали сюди на вечірню прогулянку й вечерю.
Красива місцина, яку ділить на двоє судохідна річка Цетина.
Чим далі їхати на схід по узбережжю, тим пляжі гарніші, сосен більше й гори вищі. Море за вікном авто розбавлене велики й малими островами, його колір варіюється від лазурного до фіолетового. Тут неймовірно красиво. В будь-який момент часу ти знаходишся посеред краси й вигляд тішить очі.

Контроверсійно, та моїй дружині Хорватія не сподобалась. Вона скаржилась на запущеність всього навколо, лінь людей й погані пляжі. Мені ж запам’ятались краєвиди, дороговизна всього і відлунні до українських їхні власні назви.
Щоб доїхати сюди, довелось їхати через Словенії і потім Австрію. Це було відносно швидко, але все-одно для кожної країни потрібно купувати проїздну вінєтку. Ще пару десятків євриків на це пішло знову, ніби мені мало було платних доріг в Хорватії.
Також стався один нервовий трохи інцидент, коли на табло авто ще в Австрії почав мигати індикатор-спіралька. Я вже авто з того моменту не глушив, й доїхав (хоч тепер і без круіз-контролю) в наше місце ночівлі — Брно
Ми провелу одну нашу ніч на окраїні міста в цікавому місці. На першому поверсі був літній пивний бар, а на другому поверсі в масандрі – величезний номер під весь дах, якраз на всю нашу сім’ю. Приїхали, я вимкнув двигун авто, завів знову і надокучлива помилка з мигаючою спіраллю зникла. Перемога! Її я відсвяткував пивом з цього бару місцевого варіння, на відміню від хорватського баночного, це було дійсно смачненьке.
На наступний день ми гуляли містом, яке я як зрозумів вимовляється “Берно”, але оте е в середині ледве чується. Враження від такої от Чехії були змішаними: колоритне старе місто контрастувало з сірими негарними будівлями совєтської епохи й хаотичними будівельними роботами то тут, то там.
Відвідали наших кумів в двох містах. Трохи погуляли з дітками та й ще порибалили.
Польська влада продовжує активно розбудовувати Нижню Селезію та покращувати умови життя цього, в минулому, шахтарського краю. Наприклад, в спальному районі побудували нові великі дитячі майданчики. Розгорнули поміж будинків локальні парки й сквери, понасаджували квітів.
Особливо нашу увагу привернула стіна з гілок дерев, бо яких неспинним потоком стікає концентрований розчин солі. Це таке собі місце, щоб глибоко дихати.
Поки наші дружини ходили на шопінг з найменшими дітьми, ми зі старшими дітьми рибалили на річці Одра.
Про цю риболовлю я детально написав в своєму рибальському щоденнику.
Об 11 годині ми покинули місто і опівночі вже були у себе вдома
Мої нотатки з подорожі:
Всі світлини з подорожі додам пізніше, як Imgur відновлять доступ на завантаження.