Ділюсь своїми враженнями, емоціями та нотатками з відпочинку в Греції.
Ще в період зимових свят моїй дружині попалось на очі промо-оголошення в системі Booking з пропозицією вже забронювати апартаменти на острові в Іонічному морі. Вона сказала, що це мабуть якась замануха і нічого з того не вийде, бо щось дуже воно заманливо виглядало: квартира в ста метрах від моря на 5-х людей коштувала 52 тисячі гривень за 10 днів.
Та ми цим скористались, адже оплачувати потрібно було аж перед самим стартом. І це спрацювало! Ціна не змінилась і бронювання ніхто не відміняв.
Невеличка незручність була лише з добиранням на місце. План такий: виїзд з дому на власному авто до Варшави. Там виліт Райнейром з містечка-супутника Модлін прямо на той острів Корфу. А от повернення було не у Варшаву, а в Катовіце, оскільки на ці дні рейсів Райнейр немає. Білети назад купували на Візейр.
Не зважаючи на наявність телеграм каналів з онлайн чергами та живим спілкуванням учасників між собою про ситуації на пунктах пропуску закордон, все одно ніколи не будеш певним до самого останнього моменту куди ж поїхати, щоб не простирчати у тій колійці цілий день. Моє субʼєктивне враження, що пункт пропуску Устилуг завжди більш завантажений за Угринів. Тому в вже на підʼїзді до першого ми завернули на другий, орієнтуючись на коментарі людей.
В черзі простояли години чотири, а далі вже знайомими сільськими неспішними дорогами поїхали на польську столицю. Перша половина шляху нудна й тягуча, а от вже біля Любліну все розрулюється і можна впевнено переходити на круїз-контроль і гнати на повну.

У Варшаві ми традиційно відвідали родичів, спробували місцевої кисленької кухні і навіть мали час прогулятись місцевим садовим товариством дачників. Дуже незвично у порівнянні з нашою дачею.
Переночували у Модліні, залишили авто на стоянці, яку я знайшов по рекомендаціям в мережі Інтернет, з назвою Orange Parking (200 злотих за 10 днів), чекали на свій лоу-кост літак в тому аеропортику. Тут окремий пасаж в сторону цього терміналу й чекання. Модлінівський аеропорт зовсім не призначений для такої кількості людей, яку ми спостерігали і частиною якої ми були. Сидіти треба було прямо на підлозі, зали заповнені людьми як шпротами. Спекотно й гамірно.
Нарешті літачок і останній ривок з добиранням в три годинки до Греції. А колись ми бідкались про незручність Борисполя, ха-ха.
Відразу напишу, що тут мені дуже сподобалось. Один з найкращих відпочинків, що ми мали всією сімʼєю за всю історію наших літніх відпочинків.
Відразу по прильоту в аеропорт, за нами приїхав представник компанії з прокату автомобілів Біллі, де я зробив резервацію, і любʼязно наполіг взяти всі речі, а нам розслабити, бо “ви вже на відпочинку”. Завіз на базу з автівками, попросив в свого боса кабель до мого старенького телефону, щоб в авто працював Car Play.
Потім в нас сталась халепа з цим авто – вискочила іконка check engine (в народі джекі чан) коли ми мали їхати із нашими покупками з великого магазину Lidl. Це вже була десята вечора, і я мав лише один контакт отого хлопця Біллі. Він миттєво відповів і надав консультації, що робити. І це в таку пору доби!
Також цю любʼязність ми бачили й від хоста нашого помешкання і від обслуговуючого персоналу.
Загалом, мене вразили греки своєю гостинністю та знанням на потрібному рівні для своєї роботи англійської мови.
Більше цієї проблеми на приборці не було, і слава Іссу машинка відпрацювала добре. Я за кілька днів накатав пару сотень кілометрів по острову, побував мабуть в найпопулярніших визначних місцях і ми спробували різні пляжі. Авто Jeep Renegade – гібрид, на диво з не поганою комплектацією. Але мені не дуже спообався. Головний медійний пристрій доволі маленький, захаращений інофрмацією. Як і електронне табло за кермом. Двигунець мабуть якийсь найменший для такого класу, але треба віддати належне, що витягував на всі підйоми і я впевнено себе відчував. На диво цей дрібний джипік виглядав велетнем на острові, тому що всі інші прокатні авто, яких тут більшість – це мініатюрні манюньки по низу ринку. Лише пару автомобілей дорогих, що ми бачили, й ті були на українській реєстрації, ліл.
обійшлось мені в 260 євро на шість днів, замовляв далеко заздалегідь по відгукам користувачів. Цікаво, що та ж Шкода Октавія коштувала більше як півтори тисячі євро на всю відпустку (10 днів), це просто капець! То ж я знизив свої апетити й замість Avis знайшов місцеву конторку, в якій взяв щось класу Нісан Кашкай, а це вийшов Джип Ренегад. Доволі непогане таке авто. Принаймі більше за 90% всього, що тут їздило по дорогах, адже майже всі автівки тут — це прокатні: найдешевші й найменші.
Разючу різницю справлють тут таксі! Це завжди великі седаниммерседеси темно-темно-синього кольору. Це вражає. Так і не шкода вже тих пʼятдесять євриків за поїздку відвалити (ми таки шкодували).
Нашим помешканням була квартира з патіо на першому поверсі в стандартному якомусь багатоквартирному грецькому будинку. В Рівному я б її назва однокімнатною, а тут все так влаштували в середині, що комфортно було і пʼяти людям.
Дуже доброзичливий власник, який відразу вийшов на звʼязок поза сервісом booking і далі ми з ним вже переписувались і навіть зідзвонювались в whatsapp. Ми як зайшли в ці апартаменти, то на нас чекали різні смаколики (не за пʼять копійок), це надзвичайно приємно, особливо ось так скласти найперше враження для гостів у твоєму помешканні, твоєму туристичному місті, твоїй гостинній Греції.

Однозначні переваги цього місці відпочинку
Мінуси теж були, наприклад телевізор-тугодум, який навіть з флешки кіно не міг запустити. Напряжна синя підсвітка на потолку. Малувато простору звісно, але це дрібниці. Ще гаряча вода у нас не відразу була, але дуже швидка й доброзичлива підтримка власника все вирішувала.

В самому місті Керкіра (Κέρκυρα) пляжів не так, щоб було в якійсь кількості притомній. Люди лізуть у води де прийдеться на будь-яких каміннях. Нам просто пощастило, що наші апартаменти були прямо біля громадського пляжу!
Це дуже гарне Іонічне море. Колір гарний, температура комфортна, назойливих продавців на пляжах немає. Одне з найкращих морів, що я відвідував.

Ми орендували лише помешкання, а готували самі. Затарювались у великих магазинах Lidl, рідше в місцевих продуктових крамницях прямо на вулицях. Макарони, сосиски, мʼясо курки (рідше свинина), якісь морожені піци, морозива і звіно овочі з фруктами. Я наївся цих чорних оливок та зелених маслин на рік вперед, вони тут не дорогі і продаються відразу в упаковках майже без води по півкіло і більше. Всі фрукти були дуже стиглими й смачними, окрім нектаринів. Ціна на продукти не високі, жити можна.
На орендованому авто ми покаталися майже по всьому острову Корфу в пошуках піщаних пляжів, гарних заходів сонця і лазурних заливів. Все тут є, скучати не доведеться. Вражали перепади висот, як для такого острову. І хоча дороги у дуже гарному стані, та деякі вулички старими містечками настільки вузькі, що подекуди стояли світлофори, що запускали потім лише в одну сторону по черзі. Круті розвороти дороги в тих містечках також присутні. Тут присутні всілякі залишки фортець й храмів різних періодів історії, та нам було цікавіше дивитись на море.
Мені радили відвідати музей азійського мистецтва, але я подумав, що краще подивитись в барі півфінальні ігри чемпіонату світу з футболу, це було дуже атмосферно.
Для дітей є публічні майданчики з качельками й різними розвагами, тут греки звісно ж молодці. А от для дорослих тренажерів я щось не знайшов, як й можливості катати по острову велосипедами чи хоча б по таких великих містах як було наше Керкіра.
Окрема атракція — спостерігати за літаками, що сідають в місцевий міжнародний аеропорт. Це відбувається частіше, ніж в Рівному прибувають на зупинку маршрутки. Тутешнє літовище CFU є одним з найскладніших для пілотів цивільної авіації, посадкова смуга коротка і все це знаходиться в доволі великому місті. Всі повітряні судна проносяться прямо над головами обивателів, що спеціально стоять на спеціальному містку з широко відкритими ротами і направленими мобільними телефонами. Вражає.

Нас трохи підвів розклад авіаперельотів і саме в день, коли закінчувалась оренда апартаментів на Корфу компанія Ryanair не мала рейсу, тому довелось купувати квиток в іншої шарашкіної контори WizzAir і летіти ну у місто з якого летіли (Варшава), а до шахтарського краю (Катовіце).
Дружина спочатку хотіли лишитись тут, а я щоб сам змотався за автівкою й назад до неї з дітьми. Але це все б доволі сильно затягнулось, бо ж зовсім не по дорозі на рідне Рівне. То ж ми разом потягом переїхали в польську столицю, там заночували і вже на власному авто добрались додому.
Ось ця разюча різниця в кліматі як збила з ніг. Я навіть штанів з собою не мав, а прилетіли ми в якийсь дощ і таку похмуру погоду. Думав, що геть захворію: навколо всі в куртках закутані, а я в шортах і тенісці. Та якось все обійшлось.
Поляки на парковці хотіли ще й заробити на мені 20 злотих, так вони рахували кількість днів стоянки. Та я використовуючи весь свій польський та німецький словарний запас відстояв свою позицію.
Доволі таки довго проходили всі митниці, у порівнянні з минулими разами. Стався курйозний випадок: якось розумниця на величезному BMW-лімузині хотіла вклинитися в чергу, але тут підʼїхала Straż Graniczna і панянка вивезли куди треба. Приємно.
Ось те відчуття, коли перетинаєш жовто-блакитний знак не порівняти ні з чим. А за ним вже все таке просте, рідне, кохане.
Мої нотатки з подорожі:
Трохи памʼятних світлин з подорожі: