Я хотів написати цей допис ще на свій день народження. Мій особистий новий рік, в новому для мене десятилітті.
То ж про 10 речей про життя, які я би хотів знати 10 років тому. Також зазначу, що ці думки будуть йти уривками. Вони з різних сфер життя. В цьому списку немає пріоритетності. Також одразу хочу попередити, що очевидно, що більшість цього списку є думками інших мудрих людей і взяті вони з книг, з розмов та досвіду. Щось є якимись інтерпретаціями. Ну й так, щось із записаного, напевно таки є і мого авторства. Але це неважливо. А важливо тільки те, чи мають ці ідеї зміст.
про час. Я не знаю, чи ви бачили це відео там 30 секунд, але пропоную коротко глянути.
https://www.instagram.com/reels/C4Af512o0S5/
Переглянути цей допис в Instagram
Звичайно, що в кожного можуть виникати різні емоції від перегляду, але припущу, що в більшості людей, як мінімум мого віку, воно викликало таку теплу ностальгію, якийсь такий навіть трохи сум за якимись безтурботними часами, за якимось особливим періодом. Я себе зловив на думці, що нам взагалі часто здається, що колись тоді було краще. Все було простіше, люди були добріші, дерева вищі та зеленіші. Хоча, якщо запитати наших батьків про 90-ті або почитати історію чи новини того часу, то це були ті ж проблеми. Згадайте книгу Ліни Костенко, яка називається “Записки українського сумашедшого”. Можете прочитати, щоб зрозуміти більше. Тобто питання, чи було колись легко, чи не було колись проблем. Та були. Тобто ми схильні романтизувати минуле і виглядає, що так само ми схильні романтизувати й майбутнє. Думати, що ось там нас чекає от справжнє життя. Ми насправді часто думаємо, що зараз наше життя – це така просто чернетка, а колись все це, що відбувається в нашому житті, можна буде переписати на чистовик. Такі цікаві ігри розуму і взагалі цікаве визначення та поняття час. До чого я? Ми не можемо змінити минуле. Нам насправді досить складно контролювати майбутнє, бо є речі поза межами нашого контролю. І чи не єдине, що в нас є – це зараз і сьогодні. Як на мене, дуже важливим навиком є вміння жити це життя сьогодні і зараз, бо зараз ми творимо саме ті моменти, які потім знову будемо згадувати з цією ж теплотою, навіть якщо ці моменти є посеред найхолоднішої зими, посеред війни. Зрозуміло, що все це робити в нашому контексті, знову ж таки, в контексті жорстокої війни, дуже складно. Бо той потік болю, який середньостатичний українець відчуває до обіду в четвер, здається просто чимось нереальним для жителів заходу сьогодні. Але це завжди про вибір.
власне, про вибір і про те, що навіть в найскладніші моменти, у найнесправедливіші історичні події, у найкритичніші часи свого життя, ми все ж таки маємо вибір. Ми можемо вибирати своє ставлення до проблеми, свою реакцію та відповідь на них. Ми зрештою завжди можемо вибрати власну роль, бути жертвою чи якось діяти, якось використовувати свій потенціал у цій реальності. Одним словом, навіть коли здається, що все це дуже складно і погано, це частково теж про наш вибір, про вибір, як ставитися до цього поганого. Про те, як ми для себе вибираємо пройти через все це, в яких ролях, яке наше місце. Це про вибір і про рішення не дозволяти поточним проблемам повністю вкрасти наше сьогодні і наше майбутнє. Загалом, в контексті вибору і рішень я також помітив, що в нашому житті, в складних ситуаціях ми зазвичай приймаємо правильні рішення тоді, коли ми йдемо за чимось, а не коли втікаємо від чогось. Тобто, коли ми прагнемо досягти чогось, а не коли ми намагаємось уникнути чогось, коли ми йдемо за мрією, а не просто тоді, коли ми втікаємо від страху. Тобто, коли ми рухаємося до мети, а не тоді, коли просто стараємося уникнути проблем.
думка про проблеми, тобто про те, що варто вчитись любити вирішувати проблеми, якби це тупо не звучало. Тобто, якщо сприймати найскладніші проблеми як гру, як такий цікавий виклик, задачу зірочкою складну, яка попри всю несправедливість випала на твою долю до вирішення, то це допомагає. Можна собі уявити шахову партію проти дуже сильного суперника. Можна жалітися, що ти програєш, що це несправедливо, бо він досвідченіший, розумніший і так далі. А можна спробувати подумати про це в такому контексті, що можна грати, спостерігати, вчитися і старатися з кожним його ходом, з кожним рішенням цього суперника знаходити якийсь власний підхід, можливо, асиметричний, якесь несподіване рішення, яке може наближати тебе до перемоги або не давати програти.
це думка про те, як бути собою. Кажуть, що латинське слово персона походить від давно слова, що означало маска. Та тобто що у нас багато різних масок, різних ролей і що все це якось поєднується та будується на нашому дитинстві, на наших коренях, інколи навіть конфліктує. І тут думка про те, що не варто соромитися бути собою, не варто стидатися бути собою, не варто, знову ж таки, соромитись свого минулого, свого походження і водночас, що варто працювати над собою, бо зовнішній успіх досягається через конкуренцію з іншими, але справжній характер скоріш за все формується в процесі протистояння з самим собою та з власними слабкостями.
про щастя. Згадайте, можливо вас колись вже питала дитина: “Тато, а що, на означає щастя?” Я от дуже зосередився, почав думати, щоб видати свою найкращу відповідь і почав накидувати там, ну, це про реалізовувати свої цінності, досягати довгострокових цілей і так далі. Вас би зупинила так з посмішкою, сказали б: “Та, це все так класно і завумно звучить. Але знаєш, насправді, що потрібно, щоб бути щасливим?” І що ж?
“Просто кожного дня треба мати щось таке ввечері, на що ти з нетерпінням та радістю чекаєш цілий день. Це може бути велосипед, зустріч з друзями, якесь твоє особливе заняття, можливо щось, що ти любив робити з дитинства. Ну або просто повертатися до сім’ї, яку ти любиш.” Щастя – це просто.
про минуле. Точніше, це думка про те, що наше минуле не формує наше майбутнє. Ще раз, наше минуле не визначає наше майбутнє. Так, я знаю, що це звучить як щось з мотиваційного плакату, тих, що висять десь в якихось коворкінгах. Але для мене насправді це дуже важлива думка, бо ми звикли думати навпаки. Тобто більшість психологів і зокрема Фройд каже, що ми це продукт нашого дитинства, що травми формують нас, що ми, ну, майже точно прирачені тягнути всі ці травми за собою все життя. Тобто я такий, бо в мене було важке дитинство. Я не можу довіряти людям, бо мене зрадили. Я боюсь ризикувати, бо бачив, як батько втратив все. Це звучить логічно, навіть в певному значенні красиво, бо є пояснення, тобто є причина, є на що списати. Але, наприклад, такий психолог, як Адлер, каже інше: “Що, якщо твоя травма – це насправді не причина твоїх обмежень, а виправдання, яке ти сам собі дав?” Тобто, що ми часто використовуємо своє минуле як такий захисний щит, як спосіб не ризикувати, бо якщо я травмований, з мене менше очікувань. Якщо я з важким дитинством, то до мене ставляться поблажливіше. Якщо я не мав можливостей, то я їй не зобов’язаний досягати якихось результатів. Це зручна позиція, але це позиція жертви. А жертва, не керує своїм життям, а реагує на те, що з нею відбувається. Я не кажу, що травми не існують. Звичайно, не кажу, що минуле не впливає. Воно впливає, іноді навіть дуже сильно. Але його вплив не дорівнює визначальний фактор. Пропоную подумати над цим.
це про вміння працювати з відмовами. Інколи в мене складається враження, що більшість людей просто після першого слова ні, тобто після першої відмови зупиняються і нічого не роблять. Тобто не пробують ще раз, не пробують почати заново. не пробують просто повторити навіть, просто таки після першої невдачі. Я б не хотів гіперболізувати і казати, що вони геть здаються, але припиняють повторювати, припиняють свої спроби. І ось власне вміння працювати з відмовами – це, як на мене, одна з найпотрібніших навичок в житті, які чомусь майже ніхто не не тренує і не розвиває в собі. Всі говорять про стратегії, візії і так далі. Я бачив стільки разів, коли люди з талантом і з потенціалом просто зникають після першої невдачі. Класні люди з класними ідеями, які після цього ніколи знову не натискають кнопку відправити. Люди, які планують почати роками. І потім хтось менш талановитий, але просто більш наполегливий просто бере і це робить. Не тому, що кращий, а тому, що просто робить і не боїться чути слово ні. Ну і навіть, коли чує відмову, то не робить з цього якусь особисту трагедію.
це думка про прості ідеї. Чарлі Мангер, партнер Урона Бафета, людина, яка дожила до 99 років і залишалася з гострим розумом буквально до останнього дня. Цей Чарлі, сказав дуже просту, але геніальну річ. Take a simple idea and take it seriously. Тобто візьми просту ідею і постався до неї максимально серйозно. Ми живемо в епоху складності перевантаження фреймворків і систем, оптимізації, стратегій зі 100 сторінок і так далі. І здається, що якщо щось просте, то воно не може бути цінним, що треба це просте якось ускладнити, щоб воно звучало по-дорослому. І що чим більше взагалі в системі змінних, тим це такий розумніший і стратегічніший підхід. Але якщо чесно подивитися на життя, на бізнес, як мінімум, на ті, які я бачив, на людей, які досягли чогось реального, дуже велика кількість результатів походить від дуже невеликої кількості простих ідей та дій, які хтось просто довів до кінця. Я вже говорив про те, що ця думка, ідея стала для мене хорошим фільтром і в бізнесі, знову ж таки, і в житті. Тримайте прості ідеї:
Перша про пріоритети в такій послідовності: здоров’я, потім час, потім гроші. Без здоров’я нема енергії, без енергії нема часу, або ти його витрачаєш на відновлення. Без часу нема грошей, бо ти нічого не встигаєш. Це не означає, що гроші неважливі. Це означає, що без перших двох. Третє, ну, не сильно має сенс.
Друга проста думка про ходьбу, про те, що гуляти пішки – це дуже недооцінений інструмент для здоров’я, для думання, для розмов, навіть для хорошого сну. Левова частка моїх хороших ідей та рішень прийшли на прогулянці.
про повільність. Мені здається, що буквально все важливе в нашому житті будується повільно. Довіра, репутація, стосунки, здоров’я, бізнес, який не розвалюється після першої кризи. Все це будується повільно. Такий собі компаундинг складного відсотку. Але ми, як люди, ми очевидно хочемо швидко. Ми хочемо лайфхаки, універсальні рішення, чит-коди, шорткати і так далі. Миттєва відповідь від AI. Як заробити мільйон за місяць, як бути здоровим, не змінюючи свої звички. І знову ж таки і мільйони таких як. Але ну нема швидких чіт-кодів до речей, які справді мають значення на дистанції життя. Є час, системність, рутина, послідовність і те, як ми реагуємо на це, як ми працюємо з цим.
остання думка про людей. Я її повторював і, напевно, якщо потрібно буде, то повторюватиму замжди. Це думка про те, що якість нашого життя визначають люди навколо нас. Тобто якість нашого життя дорівнює якості людей навколо нас, якості наших стосунків, наших розмов, наших взаємодій, наших емоцій від всіх цих взаємодій. З людьми непросто. Інколи дуже важко з нами всіма. Але за своїх людей точно варто боротися. Їм потрібно допомагати. З ними варто прораховувати кризи, працювати, пробачати. І так само треба вміти пробачати собі. Свої люди, якщо повезло їх знайти, це дуже круто і це велика рідкість. Ну і варто бути вдячним цим людям. Бути вдячним людям, завдяки яким ти там, де ти є, ти той, хто ти є. Я знову ж таки повторюю, що я давно зрозумів для себе, що протягом всього мого життя, насправді, без перебільшень, не для хорошого слівця, мені особисто неймовірно щастило з людьми. Мені реально щастило з людьми, які поруч зі мною. І я розумію, що власне ці мої люди є моїм найбільшим асетом, досягненням, перевагою, цінністю. Це стосується сім’ї, друзів, моїх бізнес-партнерів, всіх людей, з якими я працюю. Я вдячний вам. Дякую.