Кремнієва Долина / США

Третього дня повернувся зі Сполучених Штатів Америки.

Це ще й була моя перша подорож у свідомому віці літаком. Спробую передати в своєму бложику свої враження від цього відрядження. Був я саме в місці з назвою Кремнієва Долина.

Причини

Отже, восени у мене змінився проект. Нова команда, новий продукт. Менеджмент прийняв правильне рішення: для того, щоб ми краще спрацювались і зробили гарне планування на кілька місяців вперед, мене і мою колегу запросили до себе в офіс, місто Сан Хосе, штат Каліфорнія.

Локація

Взагалі ця Кремнієва Долина — це накопичення маленьких містечок, які злились в одну величезну агломерацію поряд з найвідомішим тут містом Сан-Франциско. Наш готель знаходився в Санта Кларі, робота в Сан Хосе, на щось подивитись ми їздили в Пало Альто, Маунтін В’ю, Мілпітас… У міст немає меж, все забудовано офісами, офісами, офісами. Про те, що ти вже в іншому місті дізнаєшся просто зі знаків на фрівеї. Фрівей — це така велика популярна дорога, якою найшвидше можна подолати велику відстань. Ми користувались або 101 або 280 фрівеєм.

Дороги

Перше, що кидається в очі, це звісно тутешні дороги. Широчезні, гладенькі, з чудовою розміткою.

До речі, розмітка не нанесена фарбою, вона вбудована в дорогу. Так само всюди вбудовані в дорогу світловідбивні маячки. Вночі їдеш ніби як в літаку, що сідає на літовище. Все кругом світ Враження справляє велике.

І взагалі дороги тут дуже якісно зроблені. Ти завжди рухаєшся так, що нікому не заважаєш, не потрібно нікому ніде уступати, нікого не треба пропускати. Преш в своїй лінії вперед і все. Обмеження на фрівеях до 65 миль на годину, хоча учасники руху дуже часто порушують саме це обмеження. А ти маєш рухатись разом зі всім потоком, бо створиш аварійну ситуацію. Для недосвідченого водія може бути трохи шоком постійно їхати 100+ км/год в колонах по 4-6 рядів.

Без навігатора нікуди не доберешся, відстані великі. Захотів в супер-маркет?  Прокладаєш шлях в навігаторі за адресою призначення, 4-8 миль і ти на місці. Хочеш поїсти бургерів? Знову в навігаторі забиваєш адресу, ресторанів швидкого харчування тут багато, тому до трьох миль буде відстань. Теж саме з місцями для відпочинку. Всюди треба далеко їхати. Роз’язки доволі складні для новачка, саме головне вчасно звернути на свій “Exit”. Затупив? Проскочив? Нічого, через пару милю-другу знову буде “Exit” з фрівея :)

Ще одна особливість тутешньої їзди: постійно треба вертіти головою чи нема когось в “мертвій” зоні. Аварії трапляються часто, швидкості величезні, машин багато. І коли я пишу “багато” – це означає настільки велику кількість, що раніше в житті я стільки машин ніде не бачив. Трафік тут посідає друге місце по США, більше лише в L.A.

Дуже допомагає з прокладанням дороги програма Waze, в Україні безтолкова.

Люди

Білих людей в Кремнієвій Долині дуже мало. Навколо одні азіати, а в ІТ-компаніях ще й індуси. Трохи менше мексиканців. “Білих” людей за моїми спостереженням менше 10%.

Їде якесь Шевроле Камаро, дивишся: хто ж там за рулем? Китаєць. Переводиш погляд на сусідню Беху, а там теж якийсь азіат. Спочатку важко це все сприймаєш, але потім якось сприймаєш як належне.

Людей на вулицях майже немає. Як і пішохідних доріжок немає. І в долині навіть переходів для “педастріанів” немає! Спробуй ще знайти місце, де можна дорогу перейти. Я одного вечора хотів сходити в Бургер Кінг(завжди хотів спробувати тих відомих бутербродів). Цей фастфуд знаходився на відстані 1.3 кілометра від готелю, так я до нього не дійшов, бо не було як пройти по дорозі в одному місці на мості(міст через іншу дорогу). Дороги тут лише для автомобілів.

Всі люди вкрай привітні. От наступиш комусь на ногу, а цей чоловік перед тобою вибачається. Всі тобі посміхаються, здороваються, питають як справи. Як дізнаються, що з України, то проявляють зацікавленість. Взагалі навколо всі виховані і чемні. Завжди відчиняються перед тобою двері, дають дорогу і завжди посміхаються.

Харчування

Снідали ми в готелі, їжа одна й та сама, але вибір був величезним. Нічого цікавого, якщо чесно.

Традиційно всі офісні працівники в 12:00 мають ланч. Всі масово покидають офіси і пруть в ресторани. Кафе тут немає, лише ресторани. Цих ресторанів безмежна кількість, які хочеш. Корейські, Тайванькі, середньоазійські, середземноморські, Китайські(південні і північні) і так далі і так далі. Ми кожного дня обідали в іншому місці, спробували різні кухні. Як не дивно, але смачно було всюди, все прийшлось мені до душі. Можливо лише індійська кухня занадто гостра, хоча ми й просили подати страви не гострі.

Важливий момент: всюди в обід завжди черги. Потрібно стояти в черзі, щоб поїсти в ресторані! В продвинутих місцях тобі дають спеціальний девайс, який буде світитись і вібрувати, коли підходить твоя черга

Ланч коштує десь 15-20 баксів. Це мабуть не дорогі місця. Дуже допомагає у виборі місця програма Yelp, в Україні безтолкова.

Одного разу я куштував стейк з пивом, завартувало 30,5 баксів. Іншого разу їв свіжовиловленого тунця, теж обійшлось в 32 бакси. А от бургери в ресторані In-n-Out коштували 2.65 бакси. До речі, дуже рекомендую відвідати останній, це мережа яка представлена зараз лише в Каліфорнії, готується все виключно зі свіжих продуктів.

Взагалі всі свої місця де я їв, зберігав в програмі Swarm. Там відразу можна було почитати сотні коментарів і порад щодо меню й обслуговування. Хоча ця програма в Україні і не така вже й безтолкова, але по-справжньому вона в мене запрацювала саме в США :)

Важливий момент щодо ресторанів. Після того як нам приносили рахунок потрібно було суму множити на 1.28 — це враховує податок штату і мінімальну суму на чай офіціантам й кухарям. Оце множення трохи було напряжне, бо сума росла суттєво.

Порції тут просто гігантські! Я завжди просив коробочку, щоб забрати те, що не доїдав (десь добру половину) з собою. Оцією їжею в більшості випадків або вечеряв або урізноманітнював сніданок.

Робота

Загалом це були наради й планування, нічого цікавого.

А от познайомитись вживу з колегами, яких раніше лише чув і бачив прізвища в специфікаціях, було вкрай цікаво. Наш техлід виявився азіатським канадцем і англійська мова у нього не рідна, хоча говорить він закручено вірно й дуже швидко. Девелопер – простодушний відкритий мексиканець. Менеджер просто душа компанії, тайванець-жартівник. І так далі і тому подібне :) Якщо чесно я був шокований і уявляв цих всіх людей геть по-іншому.

Загальна практика тут для всіх великих IT-компаній, що людині видається сучасний MacBook Pro, який надійно захищений і працює в мережі компанії. Щодо робочого місця, то всі прямують в open space.

На роботу люди ходять по-раніше, щоб якомога раніше утекти додому. Тому що з четвертої години починається ТРАФІК на величезних дорогах і добирання додому перетворюється на муку. Загалом працюють десь до третьої дня. Але дійсно працюють, а не так як у нас: щось шаряться в фейсбуці чи шукають смішних котів.

Прийшов на роботу і їбошиш. Відсидівся на необхідних мітингах, відрезолвив всі іш’ю, аддреснув коменти, закомітив код і адью! У мене взагалі склалось враження, що незважаючи на прекрасні умови праці в офісах, тут не люблять робоче місце і роботу взагалі.

Відпочинок

Звісно, що 10 днів для цих місць це майже ніщо. Ще й враховуючи те, що ми все-таки приїхали працювати, а не відпустку свою проводити.

Але все-таки  відпочивати ми пробували. Кожного дня обідали в різних ресторанах. Двічі одну й ту ж кухня я не пробував :) Відверто несмачної їжі я не їв, все було доволі хорошим. Єдине що індійські страви занадто здоблені спеціями, хоча ми й просили не гостре. Може це нам так “пощастило” з рестораном.

Ще раз напишу: порції всюди і завжди здоровенні. Вартість ланчу становить 10-30 баксів. В нашої компанії є свої власні кафетерії з чудовим вибором страв, то там можна було наїстись навіть на 6 доларів(це напр. за бургер з індичкою + картопля фрі + напій).

Крім ресторанів ми намагались відвідувати культурні визначні місця. Були в Стенфордському університеті, на пляжі в Санта Круз, мчали вздовж узбережжя на Хайвей 1, заходили в Тихий Океан, гуляли по Сан Франциско (височенні вулиці, мости,  діловий центр, 39 пірс, Tresure Island і нічне місто). Вражень просто маса!

Додам хоча б кілька світлин з місць, які мене найбільше вразили:

Друзі

Це все було б неможливо без них. Декілька місяців назад мої колишні колеги перебрались сюди працювати. Саме вони влаштували нам теплий прийом і організували всі ці екскурсії, за що їм величезне спасибі.

Нотатки

Перебуваючи там, я час від час записував собі до блокнотику речі, які мені дуже сильно кидались в очі і привертали мою увагу:

• Продавці й обслуговуючий персонал надзвичайно виховані й привітні, раді життю і дуже позитивні. Таке враження, що не ти айтішнік, а вони.
• Літаки шниряють туди-сюди як маршрутки, ніхто на них навіть уваги не звертає
• Всі і завжди тобі уступають: прохід в коридорі, відчинені двері, смугу на дорозі
• В середньому жінки не гарні
• На вулицях агломерації чисто, а в самому Сан-Франциско доволі брудно
• Запах як в  МакДональдсі всюди: на парковках, на вулицях, біля магазинів
• Всі люди дуже слабо тиснуть руки
• Дітей не видно ніде, як і пенсіонерів
• Листки А4 трішки ширші та коротші
• Морозиво 7.95 доларів + такс штату, ні дякую
• В кожному ресторані(кафе) треба доплачувати +15% – +20% від суми на чай офіціантам і кухарям
• Ціни в магазинах виставлені не враховуючи місцевий податок
• Місяць нахилений проти годинникової стрілки
• Людей на вулицях майже немає, натомість тисячі машин
• Цвіте полуниця
• Коли машину ставлять на сигналізацію, вона видає на писк, а один раз сигналить
• В унітазах дуже високий рівень води
• Пішохідних світлофорів немає
• На машинах мною було помічено багато прапорців США, трохи Великобританії, ще менше України і геть поодинокі прапори інших країн. Жодного російського чи китайського прапору, хоча тих емігрантів тут має бути дуже багато. Мабуть вони не пишаються своїми країнами?

Всі фото з поїздки:

Moar!